Failed гривня

Майже непоміченою залишилася майже кругла дата: 15 років тому Україна отримала повноцінну національну грошову одиницю - гривню. Обмін купоно-карбованців тривав із 2 по 16 вересня 1996 року, й відтоді гривня стала єдиним платіжним засобом на теренах нашої країни.

На превеликий жаль, протягом п’ятнадцяти років її функції так цим і обмежувалися й обмежуються донині. Засобом розрахунку так і залишилися «умовні одиниці», засобом заощаджень - реальні долари та євро. Як була гривня «напіввалютою» п’ятнадцять років тому, так і є нею сьогодні.

А ще сьогодні можна з упевненістю сказати: назва «гривня» так і не прижилася. Переважна більшість українців так і зве гривні «рублями». Звуть їх так і в Луганську, й у Львові; як пенсіонери, що протягом цілого життя нічого, окрім радянських рублів, не бачили, так і школярі, які ніколи в житті не бачили тих радянських рублів.

Чому так сталося? Через «несвідомість» переважної більшості українців? Через немилозвучність назви української грошової одиниці - «грвн»? Через непоетичні асоціації, які вона викликає? Через те, що розмінну монету було названо копійкою, а «копійка рубль береже» - де є копійки, там неодмінно мають бути й рублі? Назвавши розмінну монету копійкою, автори гривні тим самим активували звичну радянську систему координат?

Так і не доводилося зустрічати соціологічних досліджень на цю тему. Тема ця скидається на суворе-суворе табу: публічно згадувати про те, що більшість українців стійко ігнорують назву національної грошової одиниці, - то ніби розписатися у власному «п’ятоколонстві».

Та хоч би там як, а купоно-карбованці ніхто «рублями» не називав! Чи не через те, до речі, що тоді не було копійок? Не називали їх і «фантиками», як твердила російська преса - от саме вона й була єдиною, хто звав купоно-карбованці «фантиками». Навіть свідомо російськомовні громадяни України звали їх або «купонами», або «карбованцами». На цілих п’ять років слово «рубль» вийшло було з ужитку й після запровадження гривні повернулося з небуття.

Для російських туристів оці «рублі» є найкращим доказом того, що українці буцімто «втомилися від незалежності» й що є сил тужать за «сім’єю братніх народів». Переконати їх у протилежному буває дуже нелегко: й справді, якщо українці масово ігнорують один із символів незалежності власної держави, то про що далі можна вести мову, про що сперечатися? Якщо українці масово звуть гривні рублями - то, отже, вони чекають - не дочекаються, коли замість набридлих гривень почнуть розраховуватися омріяними російськими рублями! Скажете, росіяни не мають у цьому логіки?

Що тепер робити? Скажу чесно: не знаю. Треба було думати тоді, п’ятнадцять років тому. Пам’ятаєте: радянські автомобілі, «Жигулі», продавали на Заході під іншою назвою - «Лада»? В СРСР тоді ходили чутки, що врешті-решт переросли у майже всезагальну впевненість: капосний Захід нібито запатентував назву «Жигулі», щоб унеможливити для СРСР експорт найнародніших у світі автомобілів.

Насправді все було простіше. Укладаючи угоди про продаж «Жигулів» у Західній Європі, контрагенти радянського міністерства зовнішньої торгівлі порадили (й саме порадили) дві речі. Перша: назва «Жигулі» є не надто легкою для вимовляння через відсутність у багатьох західноєвропейських мовах звуку Ж. І друга, головна: назва «Жигулі» асоціюватиметься в потенційних покупців зі словом «жиголо». Обидва чинники можуть призвести до того, що потенційні покупці утримуватимуться від купівлі «Жигулів».

Коли в Україні запроваджували гривню, таких радників, на жаль, не вивявилося.

Зрозумілим є одне: якщо назва «гривня» на побутовому рівні не прижилася за п’ятнадцять років, вона вже не приживеться ніколи. Нові й нові покоління українців так і зватимуть гривні рублями. Нові й нові покоління українців так і отримуватимуть щоденні уроки подвійних стандартів, подвійного життя: в офіційних ситуаціях - одне, в повсякденному житті - інше.