ТБ, як вода...

Йдучи Хрещатиком, біля Пасажу побачив раптом інсталяцію: просто в повітрі висить величезний водогінний кран, а з нього ллється й ллється вода. Інтриги додало оформлення - логотипи телеканалу «СТБ» та його ж слоган: «Ти вдома!».

Секрет води з повітря виявився простим: з басейну, до якого зливається вода, точно в жерло крану б’є фонтан; зливаючись назад, ця сама вода й справляє враження, ніби виливається з крана. Замкнений, так би мовити, цикл. Однаково, втім, враження залишається дуже сильним. Враження дива.

Але не лише воно. Щось вона нагадує, та вода нізвідки, із чимось асоціюється - із чимось добре знайомим. Дотакої міри знайомим, що й не збагнеш одразу.

Нарешті таки збагнув: це ж образ нашого телебачення! Телебачення як такого! Дуже промовистий образ - промовистішого й не буває. Той кран - то телеекран. Із якого так само нам ллють і ллють воду - без кінця й без перерви. Звуть ту воду інформацією, але часто-густо інформації в ній - нуль. Самі лише словеса - наскільки красиві, настільки ж і порожні.

А ще й береться та вода, вона ж інформація, часто-густо нізвідки. З повітря.