Останнє у блогах

Більше

Архів


«Їхні діти»

Зоя Казанжи, 07.09.2011 20:59

Сучасна Україна має купу небезпек. Та попри всіх інших, є одна, досить серйозна загроза. Це те, що я називаю «їхні діти».

Мова йде про тих серйозних чоловіків та жінок, які всі ці роки були і залишаються при владі. У них є гроші, важелі впливу, бізнеси, різні «парасольки» захисту, зв’язки, можливості і таке інше. Для того, щоб це все у них було, треба було робити якісь рухи. Наприклад, красти. Наприклад, напружувати мізки, щоб не попастися. Наприклад,  зраджувати партнерів та соратників. Або ще щось. Бо в Україні, на відміну від усього світу, вони не готові говорити не те що про перший, а про жодний із своїх мільйонів.

Ліричний відступ. Колись я брала інтерв’ю у В’ячеслава Чорновола. Мова йшла по тодішній парламент. І В’ячеслва Максимович сказав: - Минулий (радянський - прим. авт..) парламент складався із «червоних директорів». Якби вони нам не подобались, але то був непоганий рівень. А сьогодні до парламенту прийшли ті, хто «червоним директорам» шнурки зав’язував. То і чого ви від них хочете?..»

Ми оптимістично думали, що ось відійде оце страшне покоління, і на зміну, як і обіцяли колишні наші «вождів», прийдуть «мальчики из Гарварда и Оксфорда».

Гарвардсько-оксфордські хлопчики, звичайно, мають знання та освіту, які шануються в світі. Але у них не викладали навіть спецкурсом щось на кшталт - як давати та брати хабарі, як отримати липовий диплом про вищу освіту, як відкривати рахунки в офшорних зонах, як виконувати дурні накази некомпетентних керівників?  Тому ті хлопчики так і залишились в своїх Гарвардах та Оксфордах. Там вони розбудовують не Україну, а інші, менш хворі країни.

І замість цих хлопчиків прийшли «їхні діти». ЗМІ рясніють заголовками про «дітей-мажорів», які без наслідків для себе вбивають на дорогах людей, б’ють в буквальному смислі тих, хто їм не сподобався, живуть на широку ногу, купують безглуздо-дорогі речі і дозволяють собі рівень життя такий, що арабські шейхи, якби знали, потонули би в сльозах від заздрощів.

Подібне, звичайно, дратує. І злить. І змушує закипати праведним гнівом.

Але!

Набагато страшніше інше - те, що «їхні діти» вже прийшли до влади. Це саме вони зараз займають владні кабінети в міськрадах та облрадах, це саме вони мають колекції посвідчень «помічників» мерів, нардепів, міністрів, судів... Це саме вони вже самі стали депутатами рад різних рівнів.  Це саме вони, ледве дочекавшись 25-річного віку, дружними лавами пішли в судді. Це саме вони, пересидівши по року-два в заступниках прокурорів, самі стали прокурорами.

Акторсько-адвокатські династії, про які не прийнято було говорити за совдепії (бо ми мали надихатися тим, що «тато пропрацював 40 років, син теж 40 років - і всі за одним верстатом»), нервово курять збоку.

В Україні вся влада, на всіх рівнях, концентрується в руках невеликої кількості людей. І саме ці люди нахабно та безкарно передають її своїм нащадкам. І ці люди, турботливі татусі та матусі, навіть не підозрюють, що людська ненависть та спотворена дійсність можуть стати страшним каталізатором незупинних процесів. Татусі та матусі разом зі своїми дітками твердо впевнені, що Бога за бороду вони вхопили точно. А от чи втримають Богову бороду - то питання для всіх нас.


* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Shift+Enter.

Про автора:
Медіатренер, власниця й директор креативного бюро «Жаба» (Одеса).


Коментарі наших відвідувачів:


+ Додати
 введіть код  

Всі записи:

Головна RSS