Останнє у блогах
- Фільм «Легенда Г`ю Гласса» - апофеоз акторської кар`єри Леонардо Ді Капріо //Валерій Степаненко (6943)
- Українофобія та редакційна політика //Олександр Івахнюк (4725)
- Сенсації, висмоктані з пальця //Борис Бахтєєв (9121)
- Від чого здох московський носоріг? //Олександр Горобець (12458)
- Услишаць Харькав //Юрій Луканов (10804)
- Передусім - СКРОМНІСТЬ і ПРАВДИВІСТЬ //Наталя Голованова (9545)
- Як Арсенія Яценюка зробили героєм Ічкерії //Олександр Горобець (12062)
- В боротьбі не всі засоби гарні //Поліна Вернигор (4968)
- Маєток президента: думки з приводу //Борис Бахтєєв (9076)
- В эфире США - Роман Бочкала //Наталя Голованова (7155)
- На кого працює Арсеній Яценюк? //Борис Бахтєєв (8900)
- Анекдот від Проні Прокопівни //Олександр Горобець (9477)
- Ілюзії російських журналістів //Юрій Луканов (11805)
- Путинским путём //Борис Бахтєєв (7079)
- Втеча від червоних людей //Олександр Горобець (8641)
- Почувствуйте себя хохлами //Борис Бахтєєв (7275)
- Сватання в Донбасі: наших з бойовиками? //Олександр Горобець (9222)
- Гендерні стереотипи на "Інтері" //Юрій Шеляженко (4981)
- Профнепридатність прес-служби ДПС //Олександр Івахнюк (2629)
- День народження невмирущої //Олександр Горобець (9901)
Останні коментарі
Українці – анаероби?
Борис Бахтєєв, 05.09.2011 22:13 |
Перш ніж писати по суті, поясню: анаероби - це живі організми, які живуть (можуть жити) лише в безкисневому середовищі. Як от, наприклад, бактерії - збудники ботулізму.
А тепер по суті. Сподіваюся, ніхто не зможе звинуватити мене в нелюбові до України й українців. Але зізнаюся: є місце, потрапляючи до якого, кожного разу подумки починаю останніми словами клясти хохлів із усіма їхніми звичками й традиціями.
Місце це - міжміські автобуси.
У даному разі це - автобус Київ - Житомир. На вулиці спека. Температура 27 градусів. В автобусі, що півгодини простояв на самому сонці, - додайте ще щонайменше градусів п’ять. Пасажири сидять, чекають на відправлення.
І от автобус відходить. Тут само всі підводяться з місць, і в салоні зчиняється всезагальне вовтузіння. Пасажири методично й наполегливо закривають вікна. Дивляться, чи всі їх закрито, чи щільно закрито. Ретельно перевіряють, чи не лишилося, бува, де-небудь непоміченої шпаринки.
Намагаюся захистити «свою» шпаринку, у вікні поруч. Жіночка позаду мене підводиться й із рішучим виглядом закриває. Мовляв, нема чого тут. Відкриваю знову, ледь-ледь. Рішуча жіночка знову наводить порядок. «Коли вам холодно, одягнули б шубу й валянки», - кажу їй. «Та дитя ж їде позаду! - обурено відповідає вона. - Он же люк відкрито, то й досить».
Люк відкрито рівно на сантиметр, та ще й задню його частину. Повітряний потік туди не потрапляє, бо потрапити не може ніяким чином. А «дитя», хлопець років десяти-дванадцяти, не знає вже, куди себе подіти. Зі стражденним виразом обличчя, весь мокрий, і так повернеться, й сяк. Жарко. Протестувати йому й на думку не спадає. Йому змалечку втовкмачили: найстрашніший ворог людства - то вітерець з вікна. Терпи, мовляв, козаче, то й не продує тебе.
Зрештою один з пасажирів не витримує. Підводиться з місця, піходить до люку й закриває його. Все, тепер уже повний порядок.
Ані вітерця в автобусі, ані подиху. Пасажири обтираються й обмахуються чим тільки можна. Обтираються й обмахуються, мов заведені. Це нагадує якийсь язичницький ритуал. Усі задоволені.
Наступні півтори години проводжу у мріях. Малюється мені вітер в обличчя, свіжий і прохолодний, чисте поліське повітря. Відчуваю його ледь не фізично. Мрії стають дедалі нав’язливішими й потроху переростають у марення. Раптом ловлю себе на тому, що починаю заздрити Айседорі Дункан... Але все, нарешті таки приїхали. Розпечене житомирське повітря хочеться пити, ковтати, купатися в ньому. Воно - мов казковий еліксир. Яке ж свіже, яке ж живе воно - хоч і розпечене! Оце й зветься щастям.
...Сільське весілля років двадцять тому. Південні степи, спекотний вересень. Гостей розмістили по хатах. Дбайлива хазяйка відклала всі нагальні справи, не шкодує ані сил, ані часу. Ходить і ходить навколо хати, закриває кватирки. Тільки-но відкриєш - тут само: хлоп! Хазяйка пильнує. Відкриєш ледь-ледь помітно, майже потай. Хлоп! Закрито. «Молоді ж ви ще, дурненькі! - переконує хазяйка. - Не розумієте: вас же продує!»
Це - національна фобія українців, дітей степів. А може, радше, манія? Боятися свіжого повітря, боятися вітерця, боятися прочиненого вікна. Може, тому й у державі в нас така задуха?
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Shift+Enter.
Всі записи:
- Юля та олігархи // , 26.03.2014 12:51 Юля та олігархи(6582)
- Яким запам’ятається Янукович // , 21.03.2014 14:32 Яким запам’ятається Янукович(5781)
- Вбивці віри. Вбивці довіри // , 20.03.2014 09:29 Вбивці віри. Вбивці довіри(5808)
- Путаны Путина // , 17.03.2014 12:10 Путаны Путина(7700)
- Генсек // , 15.03.2014 12:20 Генсек(5816)
- Навіщо Добкін ішов у президенти // , 12.03.2014 12:44 Навіщо Добкін ішов у президенти(5887)
- Межигір’я для психіатрів // , 05.03.2014 14:42 Межигір’я для психіатрів(6569)
- Патологоанатоми з камерами // , 04.03.2014 12:35 Патологоанатоми з камерами(6207)
- ВОНА керує // , 28.02.2014 11:29 ВОНА керує(6309)
- НТКУ: дурдом и Сочи // , 10.02.2014 13:59 НТКУ: дурдом и Сочи(6639)
Коментарі наших відвідувачів: