Останнє у блогах

Більше

Останні коментарі

Richardzet
viagra gel for sale uk http://tadmedz.com cialis online order canada http://cialisxtl.com buy viagra dubai
Коментарів: 927
ThomasWisse
cheap viagra cialis online <a href=" http://tadmedz.com# ">cialis patent expiration</a> levitra discount canada
Коментарів: 431
Jameskes
levitra prix discount <a href=http://www.jkrcomix.com/cgi-bin/lin ks/out.cgi?id=Rebecca&url=http://tad medz.com>buy cialis pattaya</a> cuanto sale el viagra viagra prices <a href=" ...
Коментарів: 927
Arteday
order levitra now <a href=" http://tadmedz.com# ">cialis vs viagra</a> cialis coupons
Коментарів: 927
Thomasisolo
buy levitra london <a href=" http://tadmedz.com# ">cialis ingredient</a> buy cialis daily online
Коментарів: 927
Jameskic
how to buy cialis over the counter <a href=http://www.motoranch.cz/plugins/gue stbook/go.php?url=http://tadmedz.com> generic cialis cheap india</a> order real viagra online viagra sale supermarkets ...
Коментарів: 431
RichardGek
buy cialis generic http://tadmedz.com order viagra cheap online http://cialisxtl.com cheap viagra no rx
Коментарів: 431
lewaremi
buy cialis online yahoo answers <a href=" http://tadmedz.com# ">cialis pills</a> cheapest canadian pharmacy cialis
Коментарів: 431
Thomasisolo
discount brand cialis <a href=" http://tadmedz.com# ">canadian viagra cialis</a> cheapest cialis tablets
Коментарів: 927
Richardzet
buy viagra new zealand http://tadmedz.com buy viagra at walgreens http://cialisxtl.com pills that look like cialis
Коментарів: 927

Архів


Українці – анаероби?

Борис Бахтєєв, 05.09.2011 22:13

Перш ніж писати по суті, поясню: анаероби - це живі організми, які живуть (можуть жити) лише в безкисневому середовищі. Як от, наприклад, бактерії - збудники ботулізму.

А тепер по суті. Сподіваюся, ніхто не зможе звинуватити мене в нелюбові до України й українців. Але зізнаюся: є місце, потрапляючи до якого, кожного разу подумки починаю останніми словами клясти хохлів із усіма їхніми звичками й традиціями.

Місце це - міжміські автобуси.

У даному разі це - автобус Київ - Житомир. На вулиці спека. Температура 27 градусів. В автобусі, що півгодини простояв на самому сонці, - додайте ще щонайменше градусів п’ять. Пасажири сидять, чекають на відправлення.

І от автобус відходить. Тут само всі підводяться з місць, і в салоні зчиняється всезагальне вовтузіння. Пасажири методично й наполегливо закривають вікна. Дивляться, чи всі їх закрито, чи щільно закрито. Ретельно перевіряють, чи не лишилося, бува, де-небудь непоміченої шпаринки.

Намагаюся захистити «свою» шпаринку, у вікні поруч. Жіночка позаду мене підводиться й із рішучим виглядом закриває. Мовляв, нема чого тут. Відкриваю знову, ледь-ледь. Рішуча жіночка знову наводить порядок. «Коли вам холодно, одягнули б шубу й валянки», - кажу їй. «Та дитя ж їде позаду! - обурено відповідає вона. - Он же люк відкрито, то й досить».

Люк відкрито рівно на сантиметр, та ще й задню його частину. Повітряний потік туди не потрапляє, бо потрапити не може ніяким чином. А «дитя», хлопець років десяти-дванадцяти, не знає вже, куди себе подіти. Зі стражденним виразом обличчя, весь мокрий, і так повернеться, й сяк. Жарко. Протестувати йому й на думку не спадає. Йому змалечку втовкмачили: найстрашніший ворог людства - то вітерець з вікна. Терпи, мовляв, козаче, то й не продує тебе.

Зрештою один з пасажирів не витримує. Підводиться з місця, піходить до люку й закриває його. Все, тепер уже повний порядок.

Ані вітерця в автобусі, ані подиху. Пасажири обтираються й обмахуються чим тільки можна. Обтираються й обмахуються, мов заведені. Це нагадує якийсь язичницький ритуал. Усі задоволені.

Наступні півтори години проводжу у мріях. Малюється мені вітер в обличчя, свіжий і прохолодний, чисте поліське повітря. Відчуваю його ледь не фізично. Мрії стають дедалі нав’язливішими й потроху переростають у марення. Раптом ловлю себе на тому, що починаю заздрити Айседорі Дункан... Але все, нарешті таки приїхали. Розпечене житомирське повітря хочеться пити, ковтати, купатися в ньому. Воно - мов казковий еліксир. Яке ж свіже, яке ж живе воно - хоч і розпечене! Оце й зветься щастям.

...Сільське весілля років двадцять тому. Південні степи, спекотний вересень. Гостей розмістили по хатах. Дбайлива хазяйка відклала всі нагальні справи, не шкодує ані сил, ані часу. Ходить і ходить навколо хати, закриває кватирки. Тільки-но відкриєш - тут само: хлоп! Хазяйка пильнує. Відкриєш ледь-ледь помітно, майже потай. Хлоп! Закрито. «Молоді ж ви ще, дурненькі! - переконує хазяйка. - Не розумієте: вас же продує!»

Це - національна фобія українців, дітей степів. А може, радше, манія? Боятися свіжого повітря, боятися вітерця, боятися прочиненого вікна. Може, тому й у державі в нас така задуха?


* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Shift+Enter.

Про автора:
Журналіст.


Коментарі наших відвідувачів:


+ Додати
 введіть код  

Всі записи:

Головна RSS