Останнє у блогах

Більше

Останні коментарі

BrianRes
<a href=http://vip.sibirki.com>Прос итутки новосибирск</a> <a href=http://lux.nsexy.ru>Прости тутки новосибирск</a> <a href=http://nsk.siblaguna.org>про титутки ...
Коментарів: 14
Billymib
v https://tinyurl.com/y7vbqh7x viagra price e https://bit.ly/2vwsJpi viagra vs cialis vs levitra b https://tinyurl.com/ya7kgxa4 cialis 5mg best price
Коментарів: 1548
ThomasNed
g https://tinyurl.com/ya7kgxa4 cialis from india f https://tinyurl.com/y7vbqh7x buy viagra online l https://bit.ly/2HzjlGc cialis vs levitra
Коментарів: 1548
KevinWag
f https://bit.ly/2vwsJpi is there a generic viagra <a href= https://bit.ly/2vwsJpi >viagra</a> thought
Коментарів: 1548
rxjcwolCed
<a href=https://onlinecasino.us.org>casi no games</a> <a href=" https://onlinecasino.us.org ">casino slot</a> <a href=https://onlinecasino.us.org/>pal a casino ...
Коментарів: 1548
DonaldBiorp
k https://tinyurl.com/ya7kgxa4 cialis cost <a href= https://tinyurl.com/ya7kgxa4 >buy cialis</a> doing
Коментарів: 1548
Modafinil
http://essaywritingserviceoc.com ; http://paydayrgd.com ; http://modafinilyc.com ; https://viagra17.com ; http://cialisxtl.com
Коментарів: 1548
Nathantup
http://essaywritingserviceoc.com ; http://paydayrgd.com ; http://modafinilyc.com ; https://viagra17.com ; http://cialisxtl.com
Коментарів: 1548
Curtisval
z https://bit.ly/2HzjlGc generic cialis india
Коментарів: 1548
Bradleyamelf
v https://bit.ly/2HzjlGc cialis for daily use <a href= https://bit.ly/2HzjlGc >buy cialis online</a> mind
Коментарів: 1548

Архів


Українці – анаероби?

Борис Бахтєєв, 05.09.2011 22:13

Перш ніж писати по суті, поясню: анаероби - це живі організми, які живуть (можуть жити) лише в безкисневому середовищі. Як от, наприклад, бактерії - збудники ботулізму.

А тепер по суті. Сподіваюся, ніхто не зможе звинуватити мене в нелюбові до України й українців. Але зізнаюся: є місце, потрапляючи до якого, кожного разу подумки починаю останніми словами клясти хохлів із усіма їхніми звичками й традиціями.

Місце це - міжміські автобуси.

У даному разі це - автобус Київ - Житомир. На вулиці спека. Температура 27 градусів. В автобусі, що півгодини простояв на самому сонці, - додайте ще щонайменше градусів п’ять. Пасажири сидять, чекають на відправлення.

І от автобус відходить. Тут само всі підводяться з місць, і в салоні зчиняється всезагальне вовтузіння. Пасажири методично й наполегливо закривають вікна. Дивляться, чи всі їх закрито, чи щільно закрито. Ретельно перевіряють, чи не лишилося, бува, де-небудь непоміченої шпаринки.

Намагаюся захистити «свою» шпаринку, у вікні поруч. Жіночка позаду мене підводиться й із рішучим виглядом закриває. Мовляв, нема чого тут. Відкриваю знову, ледь-ледь. Рішуча жіночка знову наводить порядок. «Коли вам холодно, одягнули б шубу й валянки», - кажу їй. «Та дитя ж їде позаду! - обурено відповідає вона. - Он же люк відкрито, то й досить».

Люк відкрито рівно на сантиметр, та ще й задню його частину. Повітряний потік туди не потрапляє, бо потрапити не може ніяким чином. А «дитя», хлопець років десяти-дванадцяти, не знає вже, куди себе подіти. Зі стражденним виразом обличчя, весь мокрий, і так повернеться, й сяк. Жарко. Протестувати йому й на думку не спадає. Йому змалечку втовкмачили: найстрашніший ворог людства - то вітерець з вікна. Терпи, мовляв, козаче, то й не продує тебе.

Зрештою один з пасажирів не витримує. Підводиться з місця, піходить до люку й закриває його. Все, тепер уже повний порядок.

Ані вітерця в автобусі, ані подиху. Пасажири обтираються й обмахуються чим тільки можна. Обтираються й обмахуються, мов заведені. Це нагадує якийсь язичницький ритуал. Усі задоволені.

Наступні півтори години проводжу у мріях. Малюється мені вітер в обличчя, свіжий і прохолодний, чисте поліське повітря. Відчуваю його ледь не фізично. Мрії стають дедалі нав’язливішими й потроху переростають у марення. Раптом ловлю себе на тому, що починаю заздрити Айседорі Дункан... Але все, нарешті таки приїхали. Розпечене житомирське повітря хочеться пити, ковтати, купатися в ньому. Воно - мов казковий еліксир. Яке ж свіже, яке ж живе воно - хоч і розпечене! Оце й зветься щастям.

...Сільське весілля років двадцять тому. Південні степи, спекотний вересень. Гостей розмістили по хатах. Дбайлива хазяйка відклала всі нагальні справи, не шкодує ані сил, ані часу. Ходить і ходить навколо хати, закриває кватирки. Тільки-но відкриєш - тут само: хлоп! Хазяйка пильнує. Відкриєш ледь-ледь помітно, майже потай. Хлоп! Закрито. «Молоді ж ви ще, дурненькі! - переконує хазяйка. - Не розумієте: вас же продує!»

Це - національна фобія українців, дітей степів. А може, радше, манія? Боятися свіжого повітря, боятися вітерця, боятися прочиненого вікна. Може, тому й у державі в нас така задуха?


* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Shift+Enter.

Про автора:
Журналіст.


Коментарі наших відвідувачів:


+ Додати
 введіть код  

Всі записи:

Головна RSS