Чи знає українська преса про корпоративну етику?

Що сьогодні може здивувати в Україні нормальну (звичайну) людину, яка переглядає пресу та інколи дивиться телебачення?

Певна, майже нічого... Культурний голод нації задовольняють московськими шоу-менами і віменами, старими (і новими) піснями про головне та «милом». Ті ж самі московські телепровокатори саркастично зіштовхують між собою депутатів та верескливих політиків, а менеджери каналів задоволені - «ЦЕПЛЯЕТ!» - рейтинг росте!

Та ми - народні маси -  щасливі хоча б тим, що  у кожного з нас є вибір - дивитися цю порнографію чи ні...

Але ми з вами ще маємо право на отримання інформації. Не коментарів мало грамотних  репортерів, а саме точної і конкретної (правдивої!!!) інформації. Тут - мінне поле, бо як хочеш про щось дізнатись - шукай, як і раніше, у «ворожих голосах» - ВВС, радіо «Свобода» і таке інше...

Даруйте, це так, апропо...Бо зараз я  про корпоративну етику. Чи знає журналістський загал в нашій країні, що є таке поняття? «Нам, как апендицит, поудалили стыд», - писав поет.

Хто в нашій країні не знає диктора, ведучу, народну артистку України Таню Цимбал, говорячи сучасними термінами, головне обличчя  Українського телебачення? Хіба є, запитую я в себе і у вас, професійна людина в нашому телевізійному просторі, кому б Таня не допомогла, не навчила, не висловила своєї поваги, вдячності?

Чому ж ми з такою заповзятістю підхоплюємо чутки про щось, що стало ще навіть не достеменно відомо і  навіть не про неї, а про члена її сім’ї?  Чому вдались до коментарів та пошуку смажених фактиків, перекручуючи інформацію і не знаючи навіть, де зараз Таня знаходиться? Я вже не говорю про те, що «новина» персонально Тані Цимбал, телевізійної ведучої, ніяк професійно не стосується...

Сподіваюсь, дорогі колеги, ви  почуєте мій «крик душі» - вибачайте за трюїзм...