5 канал проти української мови

Отут сюжет 5 каналу про мову шкільної освіти. Точніше, про те, що кияни не хочуть відкриття російських класів і тим більше російських шкіл.

Ганна Жарікова, мати школярки: «Я не побачила батьків, які хочуть, щоб їхні діти вчилися в російській школі. Тому звідки таке питання? В нас на батьківських зборах тільки одна людина виявила бажання, щоб дитина вчилася на факультативі».

Цілком може бути, що так воно і є. Навіть дуже ймовірно, що так воно і є, й мати школярки казала щиру правду. Киян цим не здивуєш: хтось прагне, щоб їхні діти вчилися українською, з патріотизму; хтось - і таких чимало - пам’ятає, що саме українською розмовляли їхні бабусі чи, в усякому разі, прабабусі; хтось - і таких теж чимало - не має жодних сантиментів до жодної мови й просто прагне, щоб дітям було легше вступати до вишу й робити кар’єру.

А як мали сприйняти цей сюжет некияни? Мешканці інших міст - на схід від столиці? А вони мали одразу помітити: синхрон батьків школярів - лише один. Лише «правильний». І про загальні настрої з цієї причини аж ніяк не свідчить. Не переконує. За бажання можна відшукати батьків із будь-якими, найекзотичнішими думками. Послухайте присвячені шкільній освіті інтерактивні радіопрограми - почуєте чимало дивовижного. Й що школа мусить навчати дітей робітничих професій, а не забивати їм голови всілякими мудрствуваннями. І що школа має виховувати здорову зміну, а тому даєш фізкультуру з ранку до вечора, й геть усілякі фізики-хімії. Й що школа мусить виховувати патріотів, а тому вивчати в ній треба передусім народні пісні, народні обряди та народні традиції. Й іще багато чого різного.

Тож і справляє цей сюжет враження: матір школярки з «правильними» думками було ретельно підібрано.

Був у сюжеті й інший синхрон - тепер уже школярки. Звали ту школярку... Ірина Жарікова. Дочка Ганни Жарікової. Тож скептики мали впевнитися у їхніх сумнівах: коли для синхронів відібрали матір і дочку й більше нікого, справа таки нечиста.

А казала Жарікова-молодша от що: «Це все одно, що в Америці почнуть вчити російську мову, і вони почнуть говорити тільки по-російськи». (Оцініть, поміж іншим: дівчинка мислить російською, а відтворює кальки з російської: «вчити російську мову», «говорити тільки по-російськи».) Аргумент, звісно ж - переконливіше й не буває. Так і напрошується запитання: а якщо в Америці почнуть «вчити» українську мову й тільки нею «говорити»? Це, мабуть, буде цілком природно?

Зрозуміло: дівчинка висловлювала не свої думки, не результати власних роздумів. Вона старанно повторювала те, чого її навчили; не замислюючись, репродукувала чужу аргументацію. Робила те, чого зі сталінських часів тільки й навчає наша все ще радянська школа. Утім, для її, дівчинки, віку це є цілком нормальним. Ненормальним є розпитувати дітей про неоднозначні речі, підібрати власної аргументації до яких і сформулювати власні погляди на які діти не можуть.

Так колись радянське телебачення розпитувало дітей про те, як щасливо живеться їм у «країні рад», і як страждають їхні однолітки в тій самій Америці. Так колись радянське телебачення показувало синхрон однієї-єдиної передової доярки - щось на кшталт «цілком і повністю підтримую й глибоко схвалюю», й це вважалося за остаточне й незаперечне доведення істини.

Так само 5 канал висвітлив мовну проблему: «Цілком і повністю підтримую й глибоко схвалюю». Хіба ж синхрон Жарікової-старшої не було витримано в дусі радянських телеагіток: «Усі радянські люди, мов один... Звідки взагалі така проблема? Її нам підкидають наші недруги. Я не бачила жодної людини, яка б запитувала в гастрономі чорну ікру, - в нас на неї попиту немає». Така побудова сюжету не могла, за жодних умов не могла переконати аудиторію у щирій налаштованості киян на українську мову. Єдине, в чому вона могла переконати аудиторію, - то це у примусовому позбавленні киян можливості навчати дітей російською мовою. У наявності тієї самої «насильницької українізації». Або хіба ще в тому, що мешканці столиці - то тупі роботи, тільки й здатні, що виконувати роль магнітофонів.

Переглянувши декілька таких сюжетів, сторонні спостерігачі виносять враження про киян як про людей із промитими мізками. (На відміну від тих самих донечан, які відстоюють свої права й опираються насильницькій українізації.)

От враження такого стороннього спотерігача з одного інтернет-форуму: «Люди маршируют строем со своими верёвками. Власть не уважает их родной язык - но они благополучно подыгрывают власти, отбросив собственное уважение к родному языку (и, по большому счёту, к себе) куда подальше». Отаким є результат подібних сюжетів.

Схоже, що, повторюючи прийоми радянського агітпропу, 5 канал саме такого результату й домагається.