Останнє у блогах

Більше

Останні коментарі

Paydayloan
credit loans guaranteed approval <a href="https://creditloansguaranteed approval.com/">bad credit loans direct lenders</a> credit loans guaranteed approval <a href=https://creditloansguaranteedapprov al.com/>credit ...
Коментарів: 4727
TrevorBax
Если вы хотите выучить иностранный язык в совершенстве, начинайте в самом раннем детстве. Ученые определили возрастной ...
Коментарів: 111
Quick Loans
credit loans guaranteed approval <a href="https://creditloansguaranteed approval.com/">e payday loan</a> cash in minutes <a href=https://creditloansguaranteedapprov al.com/>bad ...
Коментарів: 12
Ivantrarm
Браслет-шагомер SMARTBAND http://goo.gl/szF6sJ - http://goo.gl/szF6sJ - Лучшие спортивные часы с шагомером и пульсометром и купить Регулярные ...
Коментарів: 92
dlccyh
<a href=http://propecial.com>buy propecia online pharmacy</a> buy propecia http://propecial.com
Коментарів: 26
mtaletdvxi
<a href="http://h-m-j.com">ord er extra super viagra online</a> is there a generic viagra http://h-m-j.com
Коментарів: 181
ktaletabqf
<a href="http://usedrestaurantequipmen taz.com">cheap cialis online</a> cialis pill http://usedrestaurantequipmentaz.com
Коментарів: 162
Kara13fyl
[URL=http://freescreens.ru/2020/571620/] [IMG]http://freescreens.ru/allimage/10/5 71620-thumb.jpeg[/IMG][/URL] Стройненькая белокурая шалава в гольфах [url=https://incest-home-video.ru/mamy] орно ...
Коментарів: 1118
Best Online Loans
need a loan asap <a href="https://creditloansguaranteed approval.com/">installment payday loans</a> credit loans guaranteed approval <a href=https://creditloansguaranteedapprov al.com/>poor ...
Коментарів: 6
ttalethhnm
<a href="http://canadian-pharmacyiorde r.com">order cialis with no prescription</a> cialis versus viagra http://canadian-pharmacyiorder.com
Коментарів: 181

Архів


Червоний прапор наруги

Борис Бахтєєв, 03.06.2011 12:18

Віктор Янукович підписав закон про використання 9 травня червоних «прапорів Перемоги» поруч із державними. Отже, Україна офіційно позбавила себе звання держави-переможця у Другій світовій війні й офіційно ж визнала свій державний прапор ледь не колаборантським, негідним використання лише його одного як символу свята Перемоги. Наша держава офіційно заявила: свято Перемоги - це не її державне свято; цього дня треба забувати про Україну й сором’язливо вдавати, ніби СРСР існує й донині.

Та якби ж то річ була лише в тому! Підписання президентом закону про офіційне використання червоних прапорів лише зміцнює підозри: те, що сталося 9 травня у Львові, було ретельно сплановано. Дозволю собі ще раз змалювати ситуацію, що існувала на той момент: законопроект про офіційний статус червоних прапорів було ухвалено Верховною Радою, але не підписано президентом. Причому не підписано не через його незгоду зі змістом закону, а через те, що президент не встиг отримати відозви з Мін’юсту. Бо надто пізно до нього звернувся - так, щоб у будь-якому разі Мін’юст не встиг відповісти до 9 травня. Хоча й знав, що навколо цього питання зростає напруженість.

Отже, існувала ситуація, коли червоні прапори були якщо не офіційними й обов’язковими для використання, то підтримуваними державою; залишалася сама лише формальність, але «з технічних причин» цієї формальності ще не було виконано, не встигли. Держава ніби зобов’язала як не використовувати, то толерувати ці прапори, але «на папері» ще нічого не було, й формальних претензій пред’явити не було кому й не було за що. Було створено законодавчу ситуацію, яку можна було тлумачити і так, і так - на власний розсуд. Ніхто - ані президент, ані представники його адміністрації - не взяв на себе клопіт роз’яснити ситуацію й розставити крапки над «і».

Ті самі «Родину» та «Российское единство» спонукали влаштувати червонопрапорну прогулянку Львовом, але так, щоб довести це спонукання не було формальних підстав. Точнісінько так само ВО «Свобода» спонукали опиратися червоним прапорам і не вибирати засобів - адже з формального погляду закон про їхнє використання не набув чинності, а отже, формально їхнє використання було самодіяльністю й провокацією. Ветеранів, які могли нести ці прапори не як ідеологічні, а радше як ностальгійні символи, як атрибути своєї бойової молодості, нести не для демонстрування чогось комусь, а просто для себе, для душі - їх підставили, причому підставили зі стовідсотковою ймовірністю.

Із суто політичного погляду (навіть якщо відкинути припущення про навмисне загострення ситуації) створення такої ситуації було щонайменше кричущою некомпетентністю й не менш кричущою безвідповідальністю, свідченням політичної профнепридатності влади.

Але гаразд: сталася прикра помилка, нічого тепер не вдієш, події 9 травня назад не переграєш - тож тільки й залишається, що винести уроки й більше таких помилок не робити. І що ж ми бачимо?

На 22 червня анонсовано новий червонопрапорний похід на Львів. Анонсовано заздалегідь, дуже завчасно - ніби навмисне для того, щоб ВО «Свобода» встигло ретельно підготуватися. Про свою участь заявили одеські та севастопольські «російські патріоти». Патріоти в лапках, бо ніхто інший так не дискредитує Росію. Ці «патріоти» не домагаються «братерської» любові українців до Росії й не вимагають такої любові. Вони демонструють прагнення підкорити українців силою - а там хай українці хоч ненавидять росіян. Окрім них, про свою участь заявили комуністи, українські та - увага! - російські. Отже, акція має стати міжнародною.

Зрозуміти сенс цього походу на Львів дуже важко. Того сенсу, як видається, геть немає. І справді: Україна відзначатиме сімдесятиріччя нападу гітлерівської Німеччини. Якщо 9 травня - день святковий, то 22 червня не може бути ніяким іншим, окрім як трагічним. Якщо 9 травня ми пишаємося Перемогою, то 22 червня єдине, що личить цій даті - це згадування жертв війни, віддавання їм пошани. Це схиляння голови й розмови впівголоса, коли не пошепки. Гучні акції цього дня є оскверненням, опоганенням пам’яті. Дням усенародної жалоби не личать гучні марші й паради.

То що ж символізуватиме той похід на Львів? Може, 22 червня 1941 року героїчні прадіди здійснили переможний похід на це місто, й тепер нащадки символічно повторюватимуть шлях героїв? Ні. А може, то саме зі Львова гітлерівці здійснили напад на СРСР, і тепер цей похід символізуватиме помсту? І знову ні. Який узагалі особливий стосунок має Львів до дати 22 червня, що такого сталося там рівно сімдесят років тому? Нічого особливого - те саме, що й скрізь на західному кордоні тодішнього СРСР. То яке високе значення мусить мати червонопрапорний марш вулицями стародавнього міста?

Точніше, для Львова й саме для нього 22 червня мало-таки свої особливі, хоча й віддалені, наслідки. Наслідок перший: гітлерівці знищили єврейське населення міста. І наслідок другий: радянська влада вже після Перемоги вигнала зі Львова його польське населення - кого до Польщі, кого до Сибіру. Аж до того вигнала, що 1946 року (зауважте: не воєнних 1944-го й 1945-го, а мирного 1946-го!) в місті зупинилися трамваї - хоча, на відміну від інших міст України, львівське трамвайне господарство під час війни вціліло практично повністю. А 1946 року трамваї не було кому водити: усі водії раптом зникли з міста.

Тож якби 22 червня влаштувало марш якесь націонал-екстремістське угруповання «за етнічно чистий Львів», це можна було б хоч якось пояснити. Але ж комуністи з «російськими патріотами»?! Невже ж вони святкуватимуть убивство євреїв і вигнання поляків?

Про що лише й може нагадати цей марш, то це про пакт Молотова - Ріббентропа. Адже «червонопрапорники» засвідчують: Львів для них і досі є чужим, ворожим містом. Не своїм. Підкорити його, як 1939 року - отакою є мета червонопрапорників. А що таке пакт Молотова - Ріббентропа? Якби не він, радше за все, не було б 22 червня 1941 року. Війна, що розпочалася 1 вересня 1939 року нападом Німеччини на Польщу, ймовірно, тим би й закінчилася. І не стала б світовою. Стиснута з обох боків супротивниками (чи бодай за нейтралітету СРСР), Німеччина захлинулася б. То чи марш на Львів 22 червня - це не наруга?

Чи цей анонсований марш - то не підміна події? Не прагнення відволікти увагу суспільства від ушанування пам’яті жертв війни? Не прагнення змусити суспільство забути, що саме трапилося сімдесят років тому?

Усе це свідчить: відпочатковою метою маршу є провокація. Провокування мешканців Львова. Можна, звісно ж, звернути увагу на певну комічність ситуації: «російські патріоти» разом із комуністами (це слово теж так і хочеться взяти в лапки) підуть із прапором Перемоги, але... Виглядатиме, що до Берліна дійшти не ви               йшло, тож і зупинилися у Львові. Локальна така буде перемога. Може, краще тоді до Фастова або до Боярки? «Отсель грозить мы будем немцу...»? Тобто Львову?

До чого все це? А от до чого: Віктор Янукович чудово знає, що заплановано на 22 червня. Принаймні, мусить знати, зважаючи на його посадові обов’язки. Він мусить розуміти: цього дня у Львові може статися таке, порівняно з чим події 9 травня видаватимуться дрібним інцидентом. Що мав би зробити за таких обставин розважливий політик?

Він мав би зробити єдине: не заохочувати, не надихати масовану провокаційну акцію. Не давати їй червоний «флаг в руки». Зрештою, підписаний президентом закон стосується 9 травня й лише його. До найближчого 9 травня лишається майже цілий рік. Тож якби президент підписав закон 23 червня, не змінилося б геть нічого. Нічогісінько. Хай навіть Віктор Янукович щиро вважає червоний прапор таким, без якого День Перемоги неможливий - а державницьким за даних обставин був би єдиний підхід: повернути законопроект до Верховної Ради під формальним приводом. Хай навіть під таким, який ВР легко подолала б - але було б виграно час. Хай навіть президент би заявив: узагалі-то він не проти ідеї закону, але от треба дещо уточнити, конкретизувати. Та хіба ж мало за нинішньої владної вертикалі способів цілком конституційно відтягнути підписання?

Чомусь, до речі, здається, що якби ще у квітні Янукович наполягав на тому, щоб законопроект про червоний прапор ВР розглянула або раніше, або пізніше - так, щоб 9 травня не було невизначеності, а 22 червня «червонопрапорної» ейфорії, керівництво парламенту дослухалося б до його думки.

Але Рубікон перейдено. Залишається сподіватися на диво. Що ж до прапора Перемоги, то його тим самим буде розтоптано. Прапор Перемоги перетвориться на прапор провокації. Прапору Перемоги як історичної святині більше не існуватиме.

Скорочена версія статті вийшла у газеті «Свобода» (до ВО «Свобода» не має жодного стосунку)


* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Shift+Enter.

Про автора:
Журналіст.


Коментарі наших відвідувачів:


+ Додати
 введіть код  

Всі записи:

Головна RSS