Останнє у блогах

Більше

Останні коментарі

Thomasbrack
doctor mask La jornada de protesta tambin demand el cumplimiento del contrato maestro suscrito por las Empresas Pblicas de Medelln con los municipios de El Peol y Guatap. El gobernador del momento, lvaro ...
Коментарів: 21964
ebepawozgi
[url=http://mewkid.net/when-is-xicix/]Am oxicillin 500 Mg[/url] <a href="http://mewkid.net/when-is-xic ix/">Amoxicillin Without Prescription</a> vjr.ujri.blogs.mediasapiens.ua.zkk.ta ...
Коментарів: 3858
Loreen
discount generic cialis
Коментарів: 999
Monrealquids
comparar y comprar!. Did mr. Trump no of this agreement do you think he did I think there`s no question did it we`re gonna prove. Did he sign the agreement. Government (rated `AAA`/Outlook Stable by Fitch) ...
Коментарів: 21964
ulabizijab
[url=http://mewkid.net/when-is-xicix/]Bu y Amoxicillin Online[/url] <a href="http://mewkid.net/when-is-xic ix/">Amoxicillin No Prescription</a> ahd.ssaa.blogs.mediasapiens.ua.szm.js ...
Коментарів: 3858
Monrealquids
where you`re stuck and needing to go. With gentleness <a href=https://www.walkandwine.co.uk/>& lt;b>charms for pandora bracelets cheap</b></a>, arcade style and a text quest. It never ...
Коментарів: 21964
Trina
what would happen if a girl took cialis
Коментарів: 1572
uwouticovt
[url=http://mewkid.net/when-is-xicix/]Am oxicillin Online[/url] <a href="http://mewkid.net/when-is-xic ix/">Amoxicillin 500 Mg</a> kvx.oxwo.blogs.mediasapiens.ua.rot.eh http://mewkid.net/when-is-xicix/
Коментарів: 3858
qegoqeto
[url=http://mewkid.net/when-is-xicix/]Bu y Amoxil[/url] <a href="http://mewkid.net/when-is-xic ix/">Amoxicillin 500mg</a> pvj.mltu.blogs.mediasapiens.ua.dat.qy http://mewkid.net/when-is-xicix/
Коментарів: 3858
Keri
buy generic cialis online canada
Коментарів: 52

Архів


Школа ненависті до України

Борис Бахтєєв, 01.06.2011 10:55

Декілька днів тому працював до сьомої ранку. Ну от писалося, тема йшла. Трапляється подеколи таке з журналістами. «Посплю до опівдня, а то й довше, нічого страшного», - переконував я себе.

О восьмій ранку мене розбудили гучні голоси, посилені мікрофонами й гучномовцями. «Щоб ви луснули, гади!» - встиг я подумати, перш ніж зрозумів: у школі - останній дзвоник. А школа та - просто під вікнами. Тож добре хоч, що це був лише останній дзвоник, а не випускний - тоді вже цілу ніч ховайся хто може. Ні, я дуже добре ставлюся до творчості Бенні Бенассі, але ж не до такої міри, щоб, як от торік, слухати її цілу ніч, та ще й примусово.

Я навчався у двох школах. Обидві були у старих районах Києва. Розташовані вони були так, що хоч сирену увімкни, а це нікому не заважатиме. Потім я мешкав у районі, забудованім хрущовками. Там школи були вже подалі від вулиць - як то кажуть архітектори, у внутрішньоквартальному просторі. Але дивним чином їх розмістили так, що вони жили своїм власним життям, а житлові будинки та двори - своїм.

Планувальники масивів вісімдесятих років розмістили школи просто у дворах. Чим і про що вони думали - вони навряд чи  скажуть. Мабуть, жили вони - а міське начальство й поготів - у центрі, тож на власному досвіді переконатися у плодах своїх творчих пошуків не мали змоги.

І тепер кожний урочистий захід у кожній школі створює надзвичайну ситуацію для декількох тисяч мешканців навколишніх будинків. Ані вік, ані стан здоров’я, ані нічна робота, що вимагає ясної голови й нормального настрою (лікарі, водії, міліціонери - та чи мало таких людей?), - значення не має ніщо. Й ніщо не врятує. У школі урочистий захід - і пішли ви всі до біса!

Отак нашим дітям ізмалечку прищеплюють повагу до людей, вміння жити в суспільстві й, коли хочете, толерантність: «У нас лінійка, а на вас усіх начхати». Бо інакше неможливо, іншого виходу немає. І справді, що ж робити? А нема чого - не скасовувати ж останній дзвоник? Отак от совкові архітектори й досі репродукують совковий спосіб життя - з його штовханиною у дверях автобусів, сварками в магазинах і всюдисущою неповагою один до одного: «Мені треба, а на вас усіх начхати».

Але це форма. Яким же був зміст? «Увага! Школо! При виконанні (от саме так. - Б.Б.) Гімну України стояти струнко!» - залунав жіночий голос. Закортіло визирнути у вікно - чи, бува, не в камуфляжних одностроях вийшли на лінійку випускники? Телебачення неодноразово показувало: американці, британці, французи підводяться під час виконання гімну своїх країн, замовкають і відкладають усі справи. До стояння по стійці «струнко», щоправда, не доходить. Вони це роблять за покликом душі, зі щирого патріотизму. У крайньому разі, через те, що так належить. Не по команді й не за наказом.

От саме цього, здавалося б, і мала навчити школа. Коли ж випускникам потрібна грізна команда, це є яскравим свідченням: школа цього не навчила. Виконувати команди навчила, бути патріотами - ні. І робити щось не по команді, а за покликом душі або через звичайну вихованість - теж не навчила.

Та й як вона могла навчити? До мікрофону підходить випускниця, читає вірш. «Любіть Україну». Чудово, патріотично. Підходить інша, читає інший вірш - теж щось про любов до України. Теж добре. Коли ж і третій, і четвертий, і п’ятий вірші виявляються так само про любов до України, тільки далеко не Сосюриного пера, це вже починає нагадувати дурну комедію. Принаймні, набридати.

А потім ідуть пісні. Спочатку виконувані випускниками, потім - у запису. «Одна калина за столом... і Україна, бо в нас іншої нема». «А я просто українка, україночка». І так далі, й тому подібне.

Жодного «просто вірша»! Жодної «просто пісні»! Ніби нічого такого випускників і не вчили протягом усіх шкільних років. Ніби тільки й робили, що натаскували на демонстрування показного патріотизму.

Моїх шкільних років ми не читали віршів про Україну й не співали про неї. Вірші й пісні були про Леніна, рідну партію та будівництво комунізму. Все решта було таким самим. Нам точнісінько так само прищеплювали патріотизм - тільки радянський. На всіх офіційних заходах неодмінно мало лунати виключно що-небудь «високе» й «патріотичне».

Результат? За шкільних років ми здебільшого не читали ані Солженіцина, ані Сахарова. Дисидентів нам заміняла школа з її патріотичною муштрою. До випуску ми підходили, ледь не ненавидячи оті рідну партію та комунізм. Або, принаймні, чудово розуміючи: все це - виключно для офіціозу, для галочки. Демонстувати патріотизм у повсякденному спілкуванні, заводити про нього мову вважалося щонайменше дивним. Гранично недоречним.

1991 року чимало людей усією душею підтримали незалежність саме через те, що бачили в ній заперечення отого набридлого радянського казенно-примусового патріотизму. Люди прагнули, аби їхніх дітей більше ніколи не змушували виголошувати графоманські «шедеври», аби лише про рідного Леніна. Як же помилялися вони!

То що ж, сьогоднішня школа випускає в доросле життя громадян, для яких патріотизм, та й сама Україна - не більш ніж офіціозний тягар, «принудиловка»? Виходить, що саме так. Совок нікуди не подівся, він і сьогодні процвітає, торжествує й отруює українцям свідомість від самого дитинства.

1997 року, виступаючи на одному з круглих столів, шановний Олесь Доній виголосив прогноз: життя в нас докорінно зміниться тоді, коли в доросле життя вийдуть люди, які пішли до школи вже в незалежній Україні. До нерадянської школи. Сьогодні в доросле життя йде вже друге покоління тих, хто пішов до школи в незалежній Україні. А на докорінну зміну життя ще чекати й чекати. Бо так досі й немає нерадянської школи. Хоч як ту радянську школу назви - ліцеєм, гімназією, так хоч академією, а вона залишатиметься «кузнею вірних ленінців». Закладом, де дітей привчають вимовляти «правильні» слова, співати «правильні» пісні й якомога менше мислити.


* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Shift+Enter.

Про автора:
Журналіст.


Коментарі наших відвідувачів:


+ Додати
 введіть код  

Всі записи:

Головна RSS