Останнє у блогах

Більше

Останні коментарі

Brandonbob
viagra sale uk only <a href=" http://tadmedz.com# ">cialis vidalista</a> can you buy viagra online legally
Коментарів: 391
Shawnadump
do they sale viagra http://tadmedz.com do you need a prescription to buy levitra
Коментарів: 885
Thomasisolo
buy cialis online overnight <a href=" http://tadmedz.com# ">how much does cialis cost at walmart</a> buy generic viagra online
Коментарів: 885
illivyBog
cheapest way to get cialis [url=http://dq.dianchu.net/home.php?mod= space&uid=182794/#]cheapest cialis viagra[/url] buy cheap viagra in the uk viagra sale singapore <a href=" http://www.dooror.com/home.php?mod=space &uid=162029/# ...
Коментарів: 244
lewaremi
cialis canadian pharmacy <a href=" http://tadmedz.com# ">generic cialis at walgreens pharmacy</a> generic viagra 100mg
Коментарів: 391
Jameswoumn
cheap reliable viagra http://tadmedz.com buy viagra egypt http://cialisxtl.com buy brand cialis online no prescription
Коментарів: 391
kcfulzkmoqvk
311650 http://bestdrawpoker.com/index.php/2019/ 12/05/taruhan-setiap-arah/?unapproved=26 44&moderation-hash=5a9099e655e2fc28a 322e5d688e0c390#comment-2644http://detsa d3aksay.ru/component/kunena/3-razdel-pre dlozhenij/363881-mezhdu-nami-gory-the-mo untain-between-us-2017-17-02-20-smotret- mezhdu-nami-gory-the-mountain-between-us -2017?Itemid=0#363881http://conexiuni.au tismromania.ro/forums/topic/%d1%82%d0%b8 %d0%bf%d0%b0-%d0%ba%d1%80%d1%83%d1%82%d1 %8b%d0%b5-%d0%bb%d0%b5%d0%b3%d0%b0%d0%b2 %d1%8b%d0%b5-hot-fuzz-2007-%e2%a0%94-170 22020-%e1%b5%bd-watch-%d1%82%d0%b8%d0%bf %d0%b0/http://smokescreenvids.com/why-ar e-we-obsessed-with-game-of-thrones/?unap proved=137709&moderation-hash=be8b2a d82b7632de01cded3680c2057a#comment-13770 9http://megyaszoiskola.hu/forum/2-belepo -kapu/7132874#7132874http://awmn.net/alb um.php?albumid=374435http://www.autistic realm.org/viewtopic.php?f=8&t=11163h ttp://kaktus57.ru/index.php?topic=6554.n ew#newhttp://www.theslashpile.com/forum/ viewtopic.php?f=4&t=252221http://sho ujootk.com/index.php?/topic/51704-%D0%B4 %D0%B6%D0%BE%D0%BD-%D1%83%D0%B8%D0%BA%C2 %A02-john-wick-chapter-two-2017-%E1%B5%8 6-17022020-%EA%8C%B2-%D1%81%D0%BC%D0%BE% D1%82%D1%80%D0%B5%D1%82%D1%8C-%D0%B4%D0% B6%D0%BE%D0%BD-%D1%83%D0%B8%D0%BA%C2%A02 -john-wick-chapter-two-2017/ ...
Коментарів: 18305
ThomasWisse
buy viagra women <a href=" http://tadmedz.com# ">generic cialis black 800mg</a> cialis without a prescription
Коментарів: 391
JamesMailt
cuanto sale el viagra en uruguay http://tadmedz.com buy cialis uk http://cialisxtl.com order viagra from usa
Коментарів: 18305
JamesMailt
buy cialis online canadian no prescription http://tadmedz.com cialis coupon cvs http://cialisxtl.com cheap viagra no prescription
Коментарів: 885

Архів


Школа ненависті до України

Борис Бахтєєв, 01.06.2011 10:55

Декілька днів тому працював до сьомої ранку. Ну от писалося, тема йшла. Трапляється подеколи таке з журналістами. «Посплю до опівдня, а то й довше, нічого страшного», - переконував я себе.

О восьмій ранку мене розбудили гучні голоси, посилені мікрофонами й гучномовцями. «Щоб ви луснули, гади!» - встиг я подумати, перш ніж зрозумів: у школі - останній дзвоник. А школа та - просто під вікнами. Тож добре хоч, що це був лише останній дзвоник, а не випускний - тоді вже цілу ніч ховайся хто може. Ні, я дуже добре ставлюся до творчості Бенні Бенассі, але ж не до такої міри, щоб, як от торік, слухати її цілу ніч, та ще й примусово.

Я навчався у двох школах. Обидві були у старих районах Києва. Розташовані вони були так, що хоч сирену увімкни, а це нікому не заважатиме. Потім я мешкав у районі, забудованім хрущовками. Там школи були вже подалі від вулиць - як то кажуть архітектори, у внутрішньоквартальному просторі. Але дивним чином їх розмістили так, що вони жили своїм власним життям, а житлові будинки та двори - своїм.

Планувальники масивів вісімдесятих років розмістили школи просто у дворах. Чим і про що вони думали - вони навряд чи  скажуть. Мабуть, жили вони - а міське начальство й поготів - у центрі, тож на власному досвіді переконатися у плодах своїх творчих пошуків не мали змоги.

І тепер кожний урочистий захід у кожній школі створює надзвичайну ситуацію для декількох тисяч мешканців навколишніх будинків. Ані вік, ані стан здоров’я, ані нічна робота, що вимагає ясної голови й нормального настрою (лікарі, водії, міліціонери - та чи мало таких людей?), - значення не має ніщо. Й ніщо не врятує. У школі урочистий захід - і пішли ви всі до біса!

Отак нашим дітям ізмалечку прищеплюють повагу до людей, вміння жити в суспільстві й, коли хочете, толерантність: «У нас лінійка, а на вас усіх начхати». Бо інакше неможливо, іншого виходу немає. І справді, що ж робити? А нема чого - не скасовувати ж останній дзвоник? Отак от совкові архітектори й досі репродукують совковий спосіб життя - з його штовханиною у дверях автобусів, сварками в магазинах і всюдисущою неповагою один до одного: «Мені треба, а на вас усіх начхати».

Але це форма. Яким же був зміст? «Увага! Школо! При виконанні (от саме так. - Б.Б.) Гімну України стояти струнко!» - залунав жіночий голос. Закортіло визирнути у вікно - чи, бува, не в камуфляжних одностроях вийшли на лінійку випускники? Телебачення неодноразово показувало: американці, британці, французи підводяться під час виконання гімну своїх країн, замовкають і відкладають усі справи. До стояння по стійці «струнко», щоправда, не доходить. Вони це роблять за покликом душі, зі щирого патріотизму. У крайньому разі, через те, що так належить. Не по команді й не за наказом.

От саме цього, здавалося б, і мала навчити школа. Коли ж випускникам потрібна грізна команда, це є яскравим свідченням: школа цього не навчила. Виконувати команди навчила, бути патріотами - ні. І робити щось не по команді, а за покликом душі або через звичайну вихованість - теж не навчила.

Та й як вона могла навчити? До мікрофону підходить випускниця, читає вірш. «Любіть Україну». Чудово, патріотично. Підходить інша, читає інший вірш - теж щось про любов до України. Теж добре. Коли ж і третій, і четвертий, і п’ятий вірші виявляються так само про любов до України, тільки далеко не Сосюриного пера, це вже починає нагадувати дурну комедію. Принаймні, набридати.

А потім ідуть пісні. Спочатку виконувані випускниками, потім - у запису. «Одна калина за столом... і Україна, бо в нас іншої нема». «А я просто українка, україночка». І так далі, й тому подібне.

Жодного «просто вірша»! Жодної «просто пісні»! Ніби нічого такого випускників і не вчили протягом усіх шкільних років. Ніби тільки й робили, що натаскували на демонстрування показного патріотизму.

Моїх шкільних років ми не читали віршів про Україну й не співали про неї. Вірші й пісні були про Леніна, рідну партію та будівництво комунізму. Все решта було таким самим. Нам точнісінько так само прищеплювали патріотизм - тільки радянський. На всіх офіційних заходах неодмінно мало лунати виключно що-небудь «високе» й «патріотичне».

Результат? За шкільних років ми здебільшого не читали ані Солженіцина, ані Сахарова. Дисидентів нам заміняла школа з її патріотичною муштрою. До випуску ми підходили, ледь не ненавидячи оті рідну партію та комунізм. Або, принаймні, чудово розуміючи: все це - виключно для офіціозу, для галочки. Демонстувати патріотизм у повсякденному спілкуванні, заводити про нього мову вважалося щонайменше дивним. Гранично недоречним.

1991 року чимало людей усією душею підтримали незалежність саме через те, що бачили в ній заперечення отого набридлого радянського казенно-примусового патріотизму. Люди прагнули, аби їхніх дітей більше ніколи не змушували виголошувати графоманські «шедеври», аби лише про рідного Леніна. Як же помилялися вони!

То що ж, сьогоднішня школа випускає в доросле життя громадян, для яких патріотизм, та й сама Україна - не більш ніж офіціозний тягар, «принудиловка»? Виходить, що саме так. Совок нікуди не подівся, він і сьогодні процвітає, торжествує й отруює українцям свідомість від самого дитинства.

1997 року, виступаючи на одному з круглих столів, шановний Олесь Доній виголосив прогноз: життя в нас докорінно зміниться тоді, коли в доросле життя вийдуть люди, які пішли до школи вже в незалежній Україні. До нерадянської школи. Сьогодні в доросле життя йде вже друге покоління тих, хто пішов до школи в незалежній Україні. А на докорінну зміну життя ще чекати й чекати. Бо так досі й немає нерадянської школи. Хоч як ту радянську школу назви - ліцеєм, гімназією, так хоч академією, а вона залишатиметься «кузнею вірних ленінців». Закладом, де дітей привчають вимовляти «правильні» слова, співати «правильні» пісні й якомога менше мислити.


* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Shift+Enter.

Про автора:
Журналіст.


Коментарі наших відвідувачів:


+ Додати
 введіть код  

Всі записи:

Головна RSS