Останнє у блогах
- Фільм «Легенда Г`ю Гласса» - апофеоз акторської кар`єри Леонардо Ді Капріо //Валерій Степаненко (7786)
- Українофобія та редакційна політика //Олександр Івахнюк (6177)
- Сенсації, висмоктані з пальця //Борис Бахтєєв (12017)
- Від чого здох московський носоріг? //Олександр Горобець (14226)
- Услишаць Харькав //Юрій Луканов (13764)
- Передусім - СКРОМНІСТЬ і ПРАВДИВІСТЬ //Наталя Голованова (11983)
- Як Арсенія Яценюка зробили героєм Ічкерії //Олександр Горобець (13663)
- В боротьбі не всі засоби гарні //Поліна Вернигор (5875)
- Маєток президента: думки з приводу //Борис Бахтєєв (12423)
- В эфире США - Роман Бочкала //Наталя Голованова (9095)
- На кого працює Арсеній Яценюк? //Борис Бахтєєв (10559)
- Анекдот від Проні Прокопівни //Олександр Горобець (11169)
- Ілюзії російських журналістів //Юрій Луканов (13998)
- Путинским путём //Борис Бахтєєв (8614)
- Втеча від червоних людей //Олександр Горобець (9859)
- Почувствуйте себя хохлами //Борис Бахтєєв (8525)
- Сватання в Донбасі: наших з бойовиками? //Олександр Горобець (10905)
- Гендерні стереотипи на "Інтері" //Юрій Шеляженко (5949)
- Профнепридатність прес-служби ДПС //Олександр Івахнюк (2937)
- День народження невмирущої //Олександр Горобець (11394)
Останні коментарі
Казус Шкляра
Борис Бахтєєв, 11.03.2011 09:13 |
Відкритий лист Василя Шкляра до президента став мужнім громадянським учинком, на який давно чекала Україна. Раптом виявилося, що не для всіх в Україні матеріальне є вищим за моральне. Не всі заради грошей ладні терпіти «об’єктивні реалії перехідного періоду» та миритися з ними. Адже не секрет: за нинішніх умов відмова Шкляра отримати премію зараз означала фактичну відмову від неї взагалі. От би ще й політики - на словах такі принципові, такі демократичні - поводилися так само!
А тепер винесімо поза дужки моральний бік справи й погляньмо на неї з, так би мовити, формально-фактологічного боку.
Актом (і фактом) присудження Шевченківських премій є відповідний указ президента. Так заведено від найперших років незалежності України. Так само заведено, що президент оприлюднює свій указ щороку 9 березня. Ніякого сюрпризу, ніякої непередбачуваності в цьому немає - це відомо заздалегідь із такою самою мірою вірогідності, як і те, що новий рік настане 1 січня. Про це навіть написано - чорним по білому - у статті 14 Положення про Національну премію України імені Тараса Шевченка.
Комітет із Національних премій імені Шевченка лише подає своє рішення президентові. А отже, його рішення має рекомендаційний характер, воно є лише поданням, а не остаточною ухвалою. Президент може погодитися з ним, а може й не погодитися: знову ж таки, на указі про присудження Шевченківських премій стоїть президентський підпис і нічий інший. До оприлюднення указу президента вести мову про присудження й тим більше перспективи вручення Шевченківських премій не випадає - за фактом відсутності факту.
Василь Шкляр оприлюднив свій відкритий лист до президента 4 березня. То невже він не міг почекати п’ять днів? Усього лише п’ять днів? Якби він оприлюднив своє звернення до президента ПІСЛЯ 9 березня чи бодай увечері 9 березня - зовсім по-іншому пролунало б воно. Зовсім іншою була б тоді диспозиція дійових осіб. Хай би він написав того відкритого листа 4 березня, поки емоції не вщухли, хай би потримав його у шухляді. Як би вибухнуло те звернення!
А так... Василь Шкляр прагнув поставити в незручне становище Януковича й Табачника, а опинився в незручному становищі сам. Бо публічно висунув вимоги щодо вручення йому премії, яку, як виявилося, ніхто йому й не присуджував. Виставив себе самозванцем, та ще й претензійним самозванцем.
Головне ж, не треба було бути професором і навіть проФФесором, щоб передбачити: після звернення Шкляра Янукович учинить саме так, як учинив. Шкляр не залишив йому іншого вибору, як тільки не присудити йому Національну премію.
Дещо дисонансна нота була в усьому цьому від самого початку. Адже приводом для звернення Шкляра до Януковича стала різка критика Дмитром Табачником його роману. Хай навіть ця критика була несправедливою, нефаховою й навіть нечесною, шулерською, а однаково від усієї події залишався присмак не так мужньої громадянської позиції, як особистої образи. Табачник обіймає посаду міністра освіти та науки вже давно; комітет із Шевченківських премій почав розглядати твір Шкляра вже за перебування Табачника на цій посаді. То чому ж принциповий письменник одразу не виступив із заявою, що відмовляється подавати свій роман на розгляд, відмовляється претендувати на Шевченківську премію, допоки українофоб Табачник сидить у міністерському кріслі? Чи в житті української освіти та науки щось об’єктивно змінилося протягом останніх тижнів, що це спонукало Шкляра до його демаршу?
Та й, власне, міністр науки та освіти (не лише Табачник, а будь-який) має право на свою думку, слушну чи помилкову - хіба ж ні? Хіба ж до його посадових обов’язків входить захоплюватися будь-чим, що вийде з-під пера Василя Шкляра? Критика Табачника була невіглаською? То будь-який міністр має право на своє невігластво. Він поки що не має права голосу у присудженні Шевченківських премій - ну то й гаразд. Хай собі випускає пару.
Скажете, в сьогоднішній Україні Дмитро Табачник має істотно більший вплив, ніж це мало б випливати з його посади? Скажете, що влада взагалі підминає під себе все, що тільки можна? Вона, влада, є неприхильною до всього українського? То в даному конкретному разі от саме цього ми й не знаємо. Нам не дали цього побачити й у цьому переконатися.
Чи може бути, що Янукович не присудив Шкляреві премію, зваживши на думку Табачника? Чи може бути, що в даному разі Табачник втрутився у процес присудження Шевченківських премій, і саме його слово стало вирішальним? Так, цілком може. Але чи може бути, що Янукович не присудив Шкляреві премію внаслідок демаршу письменника й лише через це? Теж може бути. Про справжні причини відмови від присудження премії Василеві Шкляру тепер можна лише здогадуватися. Хотів він того чи ні, але своїм необдуманим учинком Шкляр урятував і Януковича, й Табачника, допоміг їм обом зберегти обличчя. От уже двадцять років чекає Україна, чекаємо ми всі на одну простеньку річ: коли патріоти - демократи - інтелектуали припинять діяти імпульсивно. Коли вони почнуть виважувати свої кроки й прораховувати їхні наслідки. Емоції, щирі емоції - річ дуже цінна в громадянському житті, але ж лише на самих емоціях далеко не заїдеш. Отак ті емоції й виходитимуть - у свисток.
«Безумству храбрых поём мы песню»... Набридло вже! Ой як набрило співати пісню безумству! Так і самому звихнутися недовго. Так уже хочеться проспівати пісню розумству хоробрих! Давно вже хочеться, ой як давно!
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Shift+Enter.
Всі записи:
- Сенсації, висмоктані з пальця // , 27.10.2015 21:15 Сенсації, висмоктані з пальця(12017)
- Маєток президента: думки з приводу // , 20.10.2015 17:54 Маєток президента: думки з приво(12423)
- На кого працює Арсеній Яценюк? // , 16.10.2015 17:44 На кого працює Арсеній Яценюк?(10559)
- Путинским путём // , 12.10.2015 14:27 Путинским путём(8614)
- Почувствуйте себя хохлами // , 06.10.2015 16:00 Почувствуйте себя хохлами(8525)
- Шустер у тумані // , 24.09.2015 11:58 Шустер у тумані(11336)
- Российские СМИ: хорошие идеи носятся в воздухе. С точностью до запятой // , 09.09.2015 17:04 Российские СМИ: хорошие идеи нос(4990)
- “Коридор до Криму”: нерозуміння чи замовчування? // , 31.08.2015 14:47 “Коридор до Криму”: нерозумінн(7518)
- Вадим Рабинович та Андрій Куликов: маніпуляція в чотири руки // , 28.08.2015 11:43 Вадим Рабинович та Андрій Кулик(6327)
- Санкции против России — триумф Путина? // , 26.08.2015 11:49 Санкции против России — триумф (5497)
Коментарі наших відвідувачів: