Роман Шкляра став фетишем

Тільки з`являється щось таке-отаке, як роман Шкляра, то вигулькують якісь гопники від журналістки, професійні борці з антисемітизмом і ксенофобією, професійні українці, професійні любителі "рускага міра" і багато іншого мотлоху. Й починають шуміти. Одні люто звинувачують, інші - грудьми захищають "наше українське всьо".

Вони будь-що ладні перетворити у фетиш. Фетиш це, коли ніхто ні в чому не хоче розбиратися по суті, а перетворюють те чи інше явище на предмет боротьби. Всі "наші" за, а всі "їхні" проти. Чи навпаки. Всі "наші" кажуть, що треба ходити на унітаз, а всі "їхні" вважають, що треба винятково підгузниками користуватися.

Тим часом, матеріал роману справді може дати підстави для обговорення. Наприклад, про те, як треба подавати історичні стосунки між народами сьогодні.

В романі Шкляра події описані очима українського селянина, який після жовтневого перевороту бореться з більшовиками. Але бачить їх переважно в особі "москалів" і "жидів". Хоча і звироднілих "хохлів" теж зустрічає, наприклад, більшовицького діяча на прізвище Птіцин.

Певна річ, представникам згаданих націй може бути неприємно читати таке. Але чи є вихід з цієї ситуації? А якщо є, то який?

Якщо народи ворогували між собою, то чи значить, що, описуючи давні події, треба дотримуватися сьогоднішньої політичної коректності? За аналогією: як описувати події Другої світової з точки зору тих, кого окупували? Виходити з того, що сьогодні німці покаялися і вживати по відношенню до них максимально політкоректні слова?

Якщо поляк напише роман про стосунки українців і поляків в 30-х роках минулого століття і зробить це з точки зору поляка, то що йому не вживати по відношенню до українців негативних висловів? Але ж українці на той час були вороги поляків.

Можливо, треба ставити питання, що сучасному письменникові в минулому варто шукати не лише те, що роз’єднувало, але й те, що об’єднувало. У Шкляра є момент, коли закохалися одне в одного український партизан і жорстока більшовичка єврейка Ціля. Вони кохалися, попри всі ідеологічні розбіжності. Ось тут би покопатися. На жаль, їхні стосунки зображені схематично.

Мабуть, можна й інші питання проставити. Для цього лиш бажання треба мати, а не висмикувати цитатки з контексту. Але першу скрипку у таких випадках грає якраз верескливий мотлох, який і запрошують на телебачення.

А якби поставити питання так: всі "наші" це розумні, які телебачення не дивляться, а всі "їхні" це дурні, яких не відірвати від ящика. Може, тоді щось змінилося б?

http://maidan.org.ua/blogs/lukanov/