Водохреща. Біси. Оболонь

Йордана, 19 січня. Не знаю, якого там Йордана, а в нас на Поліссі це завжди називали «Водохреща». Хто там у нас, на Поліссі, знав, де той Йордан, і що це таке взагалі? От  річка Уборть – була, і річка Уж теж була. А Йордан… Не знаємо, не знаємо.

В столиці називають по-різному. Ну, що ж; хай би як, а 19 січня треба мені було йти святити воду.

Перед тим, щоправда, поїв трохи пельменів, виконав подружній обов’язок (не без задоволення, а що), та пошепки вилаяв кота.

Потім виявилсь, що це все – гріх. Є, розумієте, в християнстві такі дні, коли все це – не можна категорично. Як і в ісламі, і в іудаїзмі, і ще бозна-де.

Лишається тільки дивуватись: чому в одні дні – зовсім гріх, а в інші – не зовсім.

Це типу як нагорода в 50 тисяч шапок… пардон, доларів… видана президентові Віктору Януковичу патріархом Владіміром Гундяєвим за «єдінєніє славянскіх народов». Тобто класичне християнство твердить, що всі люди – браття, «не суть же ні елліна, ні юдея». А Церква твердить, що браття – це тільки «канонічні».

Ох, гріхи наші тяжкі. Але треба брати трилітрову пластик-пляшку і крокувати до найближчої церкви. Троха більше кілометра.

Йдучи, налаштовуєшся на возвишений лад. Вдається погано. В голову лізуть зовсім інші думки. Наприклад: «Ачей, подивився б я на цю бізнес-структуру, що зве себе Православною Церков’ю, якби туди заявився Син Людський, та й почав перекидати столи міняйл…»

Втім, Синові Людському для цього знадобилися б, як мінімум, танки.

Тому, мабуть, Він і не з’являється. Наскільки можна розуміти зі Святого Письма, Він завжди був проти танків. Не те що нинішні «вірні» Його.

Утім, про що я? Наскільки можна розуміти зі Святого Письма, Він завжди був навіть проти Церкви. «Де троє вас зібралось у ім’я Моє – там Я серед вас» - де тут ідеться про Церкву, чи навіть про церкву, от скажіть мені?  

За цими думками приходжу до церкви.

Черга.

Сама церква – на березі затоки, район Оболонь – вся в будівельних лісах. Будується вже років вісім, але тільки зараз справа пішла вгору і вшир, як от справи забудовників Вишневого за день до економічної кризи.

Чи то «помаранчева» влада заважала, чи то нинішня сприяє – піди розберись. Хоча певні висновки можна зробити з того, що всіх киян, незалежно від релігійних уподобань, нинішня влада змушує фінансувати будівництво собору УПЦ МП на Либідській. Через розподіл міськбюджету, звісно – але ж киянам від цього не краще.

Наш храм, на Оболоні, належить саме УПЦ МП. Мене це хвилює мало. В мене є завдання від родини – принести свячену воду. Я її принесу.

Якогось дядька, втім, варіант «вибору без вибору» не влаштовує. «А це храм Московський чи Київський?», - голосно питає він, так голосно, що чути навіть великі букви. «Московський, звісно!», - відпвідають йому кілька постбальзаківських жіночок. Що характерно, теж чистісінькою українською. Дядько зникає у мряці.   

Біля храму тим часом стоїть автоцистерна з написом «Питна вода». До її вентиля присобачено трубу з півтора десятками краників. Віруючі набирають воду з краників. Натовпом шириться чутка, що ця вода вже «свячена», і кожен, хто її набрав, може вільно гуляти додому – окрім, звичайно, тих, хто хоче посвятитися сам. Я намагаюсь уявити, скільки коштувала Церкві така «Питна вода» в масштабах всієї столиці, й гублюся в цифрах.

Ну, але ж «воззріте на птахів небесних – Господь їхній годує їх». Добре годує, дай Боже й пастві таких пажитей…

Навпроти, очікуючи свячення води, стоїть блядь. Тобто це я думаю, що вона блядь. Можливо, сама вона думає інакше. Але я відчуваю, що разом зі мною так думають усі оточуючі. Не зробив фото, а то би подумали й ви.

Блядь перебира стрункими ніжками в чобітках вище коліна, які зверху ледь прикриває стильна міні-спідничка а-ля вісімдесяті. Декольте натякає, що її груди відповідають її ніжкам. Теоретично. Замислююсь, хто з нас більш гріховний з точки зору православної моралі.

Я, що зациклився на її sex-appeal фігурі? Вона, що прийшла сюди в такому вигляді, не кажучи вже про лев’ячу гриву волосся, непокриту жодною хусткою? Батюшка, що, не зморгнувши оком, кропить її святою водою, рівно як і всіх інших?

Бог знає.

…Народ розповзається від церкви, тягнучи неопалимі балони святої води. Вулицею Прирічною повільно проїздить міліцейський патруль в модному джипі. Крізь віконце видно, як на задньому сидінні хреститься на церкву якийсь юний сержант. Дарма ти так позуєш, молодший брате.

Адже сказано: по справах твоїх упізнають тебе.