Останнє у блогах

Більше

Архів


Арабські нотатки - 2

Олександр Михельсон, 11.01.2011 17:55

Продовження. Початок - про країну гастарбайтерів, невиборного президента й найвищий в світі хмарочос - дивіться тут.

* * *

Людство по-арабськи. В готелі доступними були три англомовні газети. «Al Khaleej» - помірковано антиамериканська і дуже продержавницька, та сама, де стільки уваги присвятили молебню за дощ. «Gulf News» (те, що в нас називають Персидською затокою, тут називають «Арабською затокою», або просто «Затокою» – Gulf) – нормальна жовта преса, як колишні «Вечірні вісті», тільки практично без політики. І «The National», напівділова газета, яку роблять кадри з натуралізованих англосаксів, вона ж найцікавіша.

Всі газети обєднує надзвичайна увага до міжнародних подій. «Міжнародка» в кожній газеті займає в середньому дві третини. В першу чергу це, звісно ж, арабський, та, ширше, ісламський світ.

Окремі розвороти – навіть у «The National» - називаються так: «Близький Схід» (хоча якщо дивитися з ОАЕ, то це – близька північ), «Іран», «Пакистан», «Індія», «Африка». Все інше – «Світ» просто.

Усе це дає читачеві дивовижне й потужне відчуття співприналежності до великого простору планетарних масштабів, простору, до якого він належить разом з поліцейським-хабарником з Карачі, напівголим сомалійським піратом, дубайським імамом, Ахмадом Ахманінеджадом, Реджепом Ердоганом й мумбайським індусом Джонні, який, щоб отримати зарплату, повинен щоночі вбивати на міському звалищі тридцять щурів – і має всі підстави радіти життю, бо працює на мерію, а це означає, що за тридцять-сорок років він матиме пенсію.

Дивовижне відчуття, повторюю.

* * *

Про що ще пише преса. Про США пишуть багато, в основному зі стриманим несхваленням. Про Ізраїль – те саме, тільки почуття відвертіші. Про Західну Європу протягом тижня писали лише з нагоди катастрофічних снігопадів. Про Росію – лише постільки, поскільки згадувались США чи Європа (ратифікація американсько-російської угоди про стратегічні ядерні озброєння, купівля Москвою двох французьких військових кораблів, західна критика суду над Ходорковським).

Про Україну вдалося побачити одну замітку: з запізненням на чотири дні повідомлялось про висунення обвинувачень Юлії Тимошенко.

Втім, слід мати на увазі, що левову частку закордонних матеріалів складають компіляції з AP, AFP та Reuters. В цьому є мінімум один безсумнівний плюс: порівняна відстороненість картинки в поєднанні з її вражаючою повнотою. Для любителів же філософської думки існують шпальти проекту «Синдикат», завдяки якому в арабських газетах мені вдалося протягом тижня прочитати автентичні колонки Гері Кіссінджера, Джорджа Сороса, Джуліана Ассанжа й добрих двох десятків інших експертів у найрізноманітніших галузях, від колишнього посла США в Кореї до колишнього російського міністра закордонних справ.  

Про телевізійні новини, з огляду на мовний барєр, сказати нічого. Зрозуміти вдалось лише німу соціальну рекламу – точніше, антирекламу – ісламського тероризму. Ролик зображує юного араба, котрий дивиться онлайн-трансляцію страти заручника. Наступний кадр – перед пустим кріслом стоїть сумна арабська жінка в чорному, а на моніторі лептопу приставляє «калаш» до чиєїсь скроні той самісінький хлоп, який щойно в цьому кріслі сидів.

З очей жінки капають сльози – вона явно не в захваті від цивілізаційного вибору малого. Така собі мініатюра на тему «Не засмучуй маму».

Про те, що вбивати – це в принципі негарно, вже навіть не йдеться. Як і про методи впливу на мільйони тих арабських юнаків, чиї мами, навпаки, неабияк пишалися б – або вже пишаються – членством своїх синів у якій-небудь «Аль-Каїді». З Новим роком, плането Земля, з новою епохою.

 

* * *

Національна політика. Бізнесмен на імя Falah, як там воно правильно повинно читатись з візитної картки, народився, виріс і служив в Іраку, але вже десять років працює в Дубаї. Бізнесмен Falah сміється: я приїхав з арабської країни до арабської країни, але вже забуваю арабську!

Нічого дивного, пояснює він: в цьому трудовому інтернаціоналі всі спілкуються англійською. А мені (каже він) все одно, якою мовою говорити, аби зароблялися гроші.

Та ви космополіт, кажу я. Він радо погоджується, а вже за півгодини починає розповідати сумну історію занепаду своєї батьківщини. Спочатку за його словами виходить, що в усьому винні євреї й ЦРУ. Саме євреї й ЦРУ влаштували, по-перше, війну Ірану та Іраку в 1980-1988 роках, а по-друге – напад Іраку на Кувейт в 1991 році, коли міжнародна коаліція на чолі з США добила те, що лишалось від іракських збройних сил та іракської економіки.

Втім, незабаром з’ясовується, що Іран і сам по собі не подарунок («Ми з ними змагаємось три тисячі років, ще з вавилонських часів, вони ж навіть не араби!»). Як і Кувейт. Поганий Іран завжди вважав, що Ірак повинен бути його частиною, до чого немає ніяких підстав. А поганий Кувейт, у свою чергу, ніколи не хотів стати частиною Іраку – хоча до цього всі підстави, як глибоко переконаний Falah, були.

Той ще космополіт.

Незабаром історично підкований націоналіст-космополіт Falah теж летить в Україну. Він збирається до приятеля в Харків. Він думає, що Харків – це в горах, і збирається кататися на гірських лижах. Я його розчаровую.

Також він думає, що в усьому колишньому СРСР розмовляють по-російськи – як от в усьому арабському світі розмовляють арабською. Я категорично заперечую. Хоча яка йому різниця, російської він все одно далі «spasibo» не знає.

Не знає російської й майже ніхто з персоналу готелю, де в останній передноворічний день невідь-ізвідки виникають цілі табуни російськомовних туристів. Причому характерне «г» вказує на високу питому частку моїх земляків. Двоє дебелих туристів з Миколаєва, почувши нашу українську, цікавляться: «З Кієва?»

Що ж, принаймні не «со Львова?». Прогрес. 

З появою дітей радянської цивілізації, котра розвалилась точнісінько в тому ж часовому проміжку, в якому діти бедуїнів творили свій хай-тековий парадиз, в готельних ресторанах різко зникають кавуни без кісточок. Схоже, їх тут завезли спеціально під західне Різдво, а тепер, під Різдво православне, вирішили обійтися дешевшим товаром.

«Наші» відчувають дискримінацію нюхом: якась жіночка з типовим московським акцентом вже півгодини скандалить з метрдотелем на тему того, що назви страв шведського столу написані лише англійською. Вона платила за цю поїздку свої російські гроші, й хоче читати назви страв своєю російською мовою.

За сніданком вона питала мене, що це за страва – «octopus». На запах, сказала вона, щось рибне. Важко було не погодитись. 

Якщо нафта не подешевшає, в готелі, можливо, будуть і написи російською. Адже якщо нафта не подешевшає, росіяни будуть сюди їхати знов і знов, і будуть знов і знов вимагати перетворення таємничого «октопуса» на банального «осьмінога». Українцям треба брати з них приклад, думаю я, але наші громадяни надто гречні – принаймні, ті, що розмовляють нормальною українською мовою.

Можливо, це якось взаємоповязано. 

Втім, співробітник дубайського аеропорту (індус, щоб ви не сумнівались), проводжаючи пасажирів на посадку в «Боїнг» української авіакомапанії, раптом починає говорити кожному:

-                     Do pobachennia!

і цей вияв хваленого еміратського сервісу (цікаво, скількома мовами в цілому вміє прощатися цей індус?) трохи примирює з дійсністю, сповненою терористів, нерозв’язаних національних питань і так нечесно розподіленої природою нафти. Не кажучи вже про сніг, який чекає на нас у Києві.  

 


* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Shift+Enter.

Про автора:
Публіцист.


Коментарі наших відвідувачів:


+ Додати
 введіть код  

Всі записи:

Головна RSS