Пристрасті навколо Тараса Кузя

            Після поширення інформації про те, що Тарас Кузьо став членом Київської незалежної  медіа-профспілки, у розсилці однієї з громадських організацій відбулася вельми показова дискусія. Люди, які до профспілки не мають жодного відношення, ставили питання, мовляв, як це така заангажована людина  може вступати до журналістської  профспілки. Дехто називав нового члена КНМП  політтехнологом.

            Я намагався розтлумачити, що медіа-профспілка є не об’єднанням за політичними поглядами, а об’єднанням за професійною ознакою. І Тарас Кузьо цілком підпадає під критерії, які сформульовані в Статуті профспілки -  він пише статті і  друкує їх в ЗМІ. Його прихильність до однієї з політичних сил, хоч мені не до душі, але це є його правом. Так само як  є правом будь-якого іншого журналіста бути або зовсім аполітичним, або сповідувати інші ідеї. І ми зобов’язані прийняти до себе будь-яку пишучу людину, якими б не були її політичні погляди.

            Я здивувався, але шановані мною люди, чудові аналітики, дуже компетентні професіонали продовжували наполягати на своєму. Навіть такий аргумент винайшли: "Так, він пишучий, але він не є незалежний журналіст". При цьому їх не бентежило, що поняття "незалежний журналіст" не визначено юридично і є вельми умовним поняттям.  Себто у інтелектуалів явно домінували політичні симпатії та антипатії, вони свою політичну боротьбу намагалися перенести в профспілку.

            Дискусія не зупинилася навіть після нагадувань, що приймати Тараса Кузя чи не приймати - це внутрішня справа профспілки. Не зупинилася і після того, як тамтешній юрист розклав все по поличках, продемонструвавши, що новий член КНМП відповідає критеріям членства і має право бути прийнятим до профспілки.

            Я в черговий раз переконався, що в далеко не найдурніших наших  співвітчизників політичні симпатії та антипатії домінують над здоровим глуздом. Вони готові боротися зі своїм опонентом навіть у профспілці, для якої політичні погляди її членів взагалі не є питанням. Перенесення цієї боротьби на будь-який майданчик є просто самовбивчим.

            До речі, медіа-профспілка могла б стати діалоговим  майданчиком для людей з різними політичними поглядами. Але за такої зашкальної нетерпимості, боюся, це просто неможливо. Чи я не правий?

Юрій Луканов.