Прокляття свободою слова

Останні 5 років я мріяв написати роман із таким простецьким сюжетом: журналіст-правдолюб дізнається, що на Землю летить здоровенний астероїд. «Здоровенний» - це кілометрів 15 в діаметрі, десь як Київ. Якщо відносна швидкість астероїда до Землі складає 30 – 40 кілометрів на секунду, цього вистачить. Динозаврам, кажуть, вистачило й менше.

Отже, наш журналіст, він же правдолюб, дізнається, що астероїд впаде… ну, хоча б, у центрі США (не відмовляймо собі в дрібних насолодах). Разм із тим, журналіст дізнається, що ця інформація приховується… Ну, не знаю, ким. У кого має бути така інформація? НАСА, Європейським космічним агентством, Російським космічним агентством, Комуністичною партією Китаю. Спецслужбами. Джорджем Соросом. Осамою бен Ладеном. Світовим урядом сіоністів.

Решту роману мали б складати глибоко психологічні вагання головного героя.  Тобто він точно знає, що врятується не більше 10 % людства – але все питання в тому, чи повідомляти про загрозу всьому людству, як воно є. На прийняття рішення він має, ну, скажімо, місяць.

Повідомлення потягне за собою масові заворушення й купу смертей, а в таких обставинах, як показує практика, вижити можна тільки за законом великих чисел. Але й у випадку падіння астероїда на людство, яке цього не очікує, можна вижити тільки за тим же законом.

Грубо кажучи, попереджуй – не попереджуй, а виживе не більше 10 %, та й квит.

Але якщо ти когось попередиш – матимеш чисту совість. Дуже чисту. Ті, хто вбиватимуть одне одного, рвучись до сховків, твою совість хвилювати не повинні.

…Втім, це я вже розігнався. Адже я написав від самісінького початку, що мріяв написати такий роман. Але романи пишуться, щоб ставити складні питання – а питання більше немає.

Немає, бо на нього є відповідь. А відповідь цю нам дали товариш Джуліен Ассандж та його Wikileaks.

Подобається вам ця відповідь, чи ні – це вже від вас не залежить. Від вас тепер взагалі залежить значно менше, ніж до появи Інтернету.