Останнє у блогах

Більше

Останні коментарі

Ernestexiva
Good write ups. With thanks. <a href="https://cbdproductstrust.com/ ">hemp oil benefits</a>
Коментарів: 670
Larrysuino
Kudos! Quite a lot of tips. <a href="https://safeonlinecanadian.co m/">aarp approved canadian online pharmacies</a>
Коментарів: 670
PhillipQuams
Truly tons of helpful information! <a href="https://trustedwebpharmacy.co m/">canadian pharmacy viagra brandcanadian pharmaceuticals online</a> <a href="https://buymodafinilntx.com/& quot;>provigil ...
Коментарів: 670
Tyronepex
Wow tons of valuable information! <a href="https://canadianpharmacyopen. com/">canadian pharmacies that are legit</a>
Коментарів: 639
Larrysuino
Nicely put, Many thanks! <a href="https://cbd-oil-trust.com/&qu ot;>cbd heroin addiction</a>
Коментарів: 683
PhillipQuams
You revealed this superbly. <a href="https://canadianpharmacyntv.c om/">canada drugs online</a> <a href="https://canadianonlinepharmac ytrust.com/">canadian pharmacies-24h</a> ...
Коментарів: 683
Ernestexiva
With thanks. Wonderful information! <a href="https://canadianpharmacyopen. com/">canada drug</a>
Коментарів: 683
Ernestexiva
You reported this terrifically! <a href="https://cbd-oil-trust.com/&qu ot;>vaping cbd oil</a>
Коментарів: 643
Larrysuino
Awesome stuff. Appreciate it! <a href="https://canadianpharmacyopen. com/">canada pharmacy</a>
Коментарів: 643
PhillipQuams
Tips well considered.. <a href="https://canadianpharmaceutica lsonlinerx.com/">london drugs canada</a> <a href="https://cbd-oil-trust.com/&qu ot;>which kratom is like ...
Коментарів: 643

Архів


Як мене звільняв з роботи Президент Росії

Олександр Горобець, 16.11.2010 16:43

Цими днями на ярмарку «Книжковий світ» зустрів знайомого київського журналіста, і лише привітавшись, він ураз сказав:

- Із захопленням читаю на сайті «Резюме»   твої статті у московській пресі десятилітньої давності…Як усе дивно співпадає з нинішніми поступами влади. Янукович явно вскочив у лижню Кучми…

Ще через хвилину-другу, мій співбесідник запитав:

- А чому ти покинув власкорівські хліби? Московські видання потужніші київських. Чи, можливо, набридло?

- Та ні… Мене звільнили з роботи за особистим розпорядженням Президента Росії…

- Та не може бути…

Ні, все таки може бути, позаяк це не вирвеш із життя. Як, приміром, сторінку книжки.

За станом на 1 січня 1998 року редагована мною газета «Правда України», яка того часу стала опозиційною до режиму Л. Кучми, набрала тираж у 632 тисячі екземплярів (!). У березні того року мали відбутися парламентські вибори, і тому влада, боячись наших публікацій, протиправно, наказом міністра інформації «призупинила випуск газети». Ось так по-дикунськи, одним розчерком пера чиновника, який заборонив державним друкарням брати до випуску видання, стриножили одне з найпотужніших видань. А на той час інших, себто м’язистих приватних поліграфічних підприємств, не було. За винятком, мабуть, тих, котрі виготовляли візитівки…

Відтак, газетний млин штучно залишили без води…

А ще згодом, під надуманими звинуваченнями мене пов’язали і кинули до Лук янівського слідчого ізолятора. Редакцію опозиційної газети «орли Кравченка» буквально розпотрошили, поставили догори дриґом.

Про все це можна прочитати в моїй книзі «Босоніж по битому шклу» (2003 р.) (хто бажає отримати як подарунок, пишіть – mak31@ukr.net).

Але найважче, найболючіше було після того, як за безпосередньої допомоги відомого представника Європарламенту Ханне Северинсен (вона і ще двоє її колег із ПАРЕ відвідали мене безпосередньо у казематах Лук’янівки) вдалося вирватись із лещат кучмівських екзекуторів, і залишитися ні з чим. Без роботи, без засобів до існування (бо й дружину і сина ніхто не хотів взяти на роботу – боялися гніву кучмістів), під цупкою опікою спецслужб.  

Але якось я написав статтю для московської інтернет-газети ПРАВДА.Ру (ПРу). Із здивуванням побачив, що за годину вона була уже на стрічці видання. Написав іще дві – одну буквально за другою. І ті блискавично побачили світ.

Іще за день пролунав телефонний дзвінок із Москви. Задзвонив головний редактор ПРАВДИ.Ру Вадим Горшенін. Журналісти розуміють один одного з пів слова, тому розмова була короткою: я став власкором по Україні московського Інтернет-видання.

На календарі був кінець осені 2000 року. В Києві розгорталися бурхливі події: зник Георгій Гонгадзе, всі заговорили про плівки майора Мельниченка, опозиція брала штурмом УТ-1…

Море різної цікавої інформації. Я з головою поринув у цю вулканічну стихію. Мій комп’ютер не вимикався тижнями. Ніхто не міг додзвонитися на домашній телефон, позаяк через його, з дзижчаннями, страшенним тріском доводилося раз у раз підключатися до Інтернету: надто погані були провайдери, чи ще якась там холера. Але все одно, це було бурхливе море пристрастей, в якому я почувався активною рибиною.

ПРАВДА.Ру тієї пори  була одним із найпотужніших московських Інтернет-видань. Єдине, котре в режимі реального часу видавало всі свої матеріали в перекладі на англійську. Тому його практично читав увесь світ. А оскільки найцікавіші події на всьому європейському континенті розгорталися саме в Києві, я наче відчував, що погляди людей звернені особисто до мене… Це підбадьорювало, додавало сил…

ПРу видавалася у вигляді своєрідного інформаційного барабану: майже без ілюстрацій, лише упоперек сторінки заголовок і короткі абзац-два, що називається, для «заживки» читачів. Така собі безперервна інформаційна стрічка, зіткана зі статей та інформацій. Розділена лише календарними датами. Праворуч колонка із розділами для найважливіших тем. Вона слугувала швидше для архівного пошуку матеріалів за рубриками: світ, СНД, політика, економіка, мораль і таке інше.

Унизу підвалом – кращі матеріали.

Якось подзвонила заступник головного редактора Інна Новикова. «У вас, - сказала, - минулої доби був рекорд для ПРАВДИ.Ру. У стрічці дня вийшло сімнадцять матеріалів! Від імені редакції вітаю!»

Рекордсменом був не я, а тодішній героїчний час. Я, приміром, вів онлайн-репортаж із колони ста двадцяти житомирян, які в хурделицю і страшенний мороз ішли пішки на Київ, на підтримку тим, хто розбив палатки на Хрещатику. А то 49 народних депутатів України силоміць брали штурмом адміністрацію президента Л. Кучми, ночували на східцях побіля кабінету глави держави, який відмовлявся зустрічатися з ними. Народ спалював чучело глави держави на головній магістралі столиці… Це були теми, які дивували весь світ. Я якраз був звя’зковим на цьому шляху...

Якщо ви сьогодні зайдете на сайт ПРАВД Ы.Ру і заб’єте в їхньому пошуку слова: Александр Горобец, на вас висиплеться оберемок у кілька сот статей , які сповна передають той бурхливий час.

Це будуть матеріали, стилізовані під нинішню верстку видання, скопійовані з тодішнього, десятилітньої давності інформаційної стрічки-барабана. Однак, суті це не змінило. В тих публікаціях запах наближення грозових подій Майдану. В них ті самі емоції, якими сьогодні наповнився Київ, під стінами Верховної Ради.

Усьому хорошому, на превеликий жаль, теж (буває) приходить кінець. Особливо ж прикро це спізнавати доводиться тоді, коли воно підкрадається зненацька. Б’є начебто обухом по голові.

  Якогось ранку, коли я строчив чергову статтю для ПРАВДИ.Ру, зателефонував головний редактор Вадим Горшенін.

- Понимаешь, старик, - сказав він. – Наверное, если мы бы встретились с тобой, мы бы непременно выпили по соточке-другой. Так вот, ваш Кучма, полагаю, встречаясь,  так же пьет наверняка с нашим Путиным, а ваш глава президентской администрации Медведчук - с нашим Медведьевым. Не знаю точно за каким именно столом, но там произошел примерно такой разговор. Было сказано, что наш собкор в Киеве Горобец не дает возможности в полную мощь работать американскому посольству на Украине. Потому, что в Госдепе США  в режиме реального времени читают нашу ПРАВДУ.Ру и знают все, что творится в Киеве значительно раньше, чем сообщают об этом их посольские сотрудники. Еще было подчеркнуто, что Кучму, и всю киевскую рать никто так мощно, прости на слове, не обсирает, как ты, с помощью нашей же ПРАВДЫ.Ру…

- Вот так и сказали? – вражено перепитав я , відчуваючи, як холодіє душа .

- Да. Слово в слово. Вот впервые мне позвонил лично глава администрации президента Дмитрий Андреевич Медведьев и так и сказал: «Есть мнение…»

- Чье? – перебив його я. - Чье мнение?

- Для меня это не столь важно, - гордо відповів В. Горшенін. - Длдя меня это мнение Президента России. – І вже дещо тих і ше, без пафоса, - Я его должен, к сожалению, непременно в ы полнить…

- Вадим, - навіщось сказав я, начебто виступаючи на оборону себе самого, хоча присуд уже було проголошено, - а зачем же ты написал в «Правдисте» (сторінка про історію створення Інтернет-видання, яка й нині, здається, висить на сайті), что в ы гордитесь тем, что ваш корпункт в Києв е возглавляет бывший главний редактор газеты «Правда Украины», что моих статей больше всех висит на доске лучших…

Чути було як мій московський візаві аж поперхнувся від раптового, мабуть, напливу люті.

- А ты впрямь подумал что гений? – почув ураз я. – Мы тут уже заколебались за тобой править - не «на Украине», а «в Украине». Два раза на летучке обговаривали эту чушь. А ты как глухой – пишешь свое, хоть тебе не раз говорили и в служебных записках сообща ли. Потом все твои герои одни и те же люди. Непременно ваш сексот майор , как его, Мельниченко... Юлия Тимошенко, Мороз, Ющенко… Что других людей в Украине нет? А потом у меня позначено, что не выполнил два задания редакции…

- Какие? – глухо запитав я.

- Какие? Еще пол года тому назад заказывали материал о проблемах русского языка на Украине. Не прислал. Вновь написали: вот передо мной это задание – « Подготовить статью о притеснении русского языка в Крыму»…

- Подожди, дальше не нужно, - були мої слова . Якась дивовижна сила дикунського спротиву проснулася в мені після його останніх безглуздих звинувачень, хвилею підступила до грудей. Найважливіше зараз, спам ятовував я себе, стриматися, аби не перейти на образи. Буквально ненависть закипіла в мені від того, що я довго і над силу терпів подібну зневагу, отримуючи таківські безпардонні завдання, не маючи змоги висловитись щодо них будь-кому. Бо хто ж із них, москвичів, зрозуміє, що немає, в природі не існує як такої проблеми російської мови в Україні. Усе навпаки. Є постійне приниження, продавлення української… В пору захищати українську в Украні від російської експансії... 

Я зібрався з духом і сказав Горшеніну:

  Ты, видимо, меня не поймеш, но хотя бы за руби себе на носу: все таки нужно писать и говорить « в Украине, а не на Украине ». Вопреки вашему глупому правописанию . Э то первое.   Второе. Хотите вы это понимать в вашей Москве, или нет, но проблемы русского язика в Украине не существует. И последнее. Позвони своему Медведьеву, попроси, пусть от меня передаст за главный стол, где выпивают Льоня и Вова – пошли они нафиг…

Так безславно закінчилася моя кар’єра московського власкора в Україні. Російський ведмідь наступив на мою журналістську душу…


* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Shift+Enter.

Про автора:
Журналіст, письменник


Коментарі наших відвідувачів:


+ Додати
 введіть код  

Всі записи:

Головна RSS