Теледень за медіа-часом

з прозорою галькою в долонях пішки до океану у напівсні

                 Зі святом, шановні й душевно близькі колеги! Сьогодні 16 листопада! Перекиньмося оцими чудовими камінцями, будь ласка, зіграємо у піддавки, зігріємо і розрадимо душу! Або скажу інакше: неможливо утриматися від дилетантства, глухого, як кут, коли спиш немовлям, і затишно, і поряд кішка, цацки і цицька, міль пардон.

     Аніскілечки не претендуючи на роль глашатая-завсідника або активіста, просто, локально, особисто, дуже-дуже скромно хочу нескромно обійняти всіх телерадіожурналістів, телеоператорів і програмістів, сценаристів, режисерів, студійців, редакторів. І авжеж телекритиків, медіаекспертів, аудиторію.

     Адже ви не просто сидите, наче на голці (наркотик ─ все ж таки мертва речовина, мізерна величина). А ви вмонтовуєте у буденність такий собі образчик буття, коли вся увага ─ людині. Не системі металу, не системі чинів та інформаційно-безплотних понять, які не відчутні ні на запах, ні навпомацки, ─ а увага людині. Людині як Всесвіту, безмежній у галактиках системі живого.

     Ви подивіться, як сочиться ідея людини у передачах з розряду «Свобода слова», де, здавалося б, балаканина й сто разів балаканина. Як проривається дух крізь будь-яке інше шоу, штучне і кордебалетне! Дух проривається всупереч закидонам у гламурних прожектах, суцільно прорахованих і роздмухано-пропалених на богемному дні. Рветься на волю дух і від пращурів дана людині звичка до естетики, до позитиву. Рветься із усіх легенів і м’язів любов. Любов-кохання, любов-самозречення, любов-обов’язок ─ навіть так. Любов з екрану ─ це завжди видно.

     Який зв’язок із телебаченням? Криво-прямий. Секрет у тому, що телебачення прагне образу, але немає образу досконалішого, ніж образ людини. І у цілісності цього образу, у вільній ході телесюжетів і радіоесеїв, вільному шляху, торованому незасистематизованим, незашморгованим поглядом на світ, ми отримуємо врешті-решт обличчя, нарешті Музу, прообраз сучасника й сучасниці, які проймають усе наше єство, єства усіх нас струменями і променями, чистими, немов початок дитинства.

     Так, синтетичний полімолекулярний образ, і в ньому все ─ зриме, осяжне оком, відчутне вухом, осяйне серцем і прошите мозком, як ниткою, як стрілою логіки, масажуючою стріляниною без куль. І на все це накладений рух, архаїчний рух, без якого планета незабаром впорається як без такого, та в телебаченні рух є, все рухоме і рухливе!

     Скажете ─ світ зараз мультимедійний, і поодинокому телебаченню капець? Якби не так. Кіно і звичайне телебачення як найближчі, вкрай наближені до нас із вами види мистецтва, переживуть і нас із вами, і впаяються і в Інтернет, у цифру, і немає ніякого зв’язку зміцніння кіно і телемистецтва з мистецтвом вдосконалення техніки по суті, ніяка технізація-металлізація-цифровізація, які без сумніву просунуть і ущільнять комунікації, не зруйнують отієї архаїчної й стародавньої душі.

     То ж зараз маємо ідеальний згусток людської пам’яті, архів людини і енциклопедію  людини ─ завдяки телебаченню також. Завдяки мистецтву телеведучих і телеекрану. Завдяки усім цим ютьюбам як похідним телебачення. Завдяки звуковим доріжкам і Інтернет-версіям. Завдяки інформації, інформації й ще раз інформації, яка теж являє собою Всесвіт, всебічний образ, всебічну людську думку у яскравих її тонах і напівтонах.

     Ми можемо, друзі, взяти не викривляльну гальку, а збільшувальне скло, і придивлятися й ще придивлятися до самих себе, до теле- и радіоресурсу нашого, і там, за склом, ми знайдемо ще не один мільйон поворотиків і чарівних клаптиків шматків чогось фантастично небуденного, що, як правило, знаходимо в дитячому калейдоскопі або в дитячому секретику, зробленому поза домом у землі й захованим від очей родини, як дещо законно казкове, дозволене і під охороною, але від того не менш бажано-таємне.

     Телебачення-радіо. Казково-таємне, дозволене світом і з наданою охороною держави навіть. Ірраціональна нора, розкіш ірраціональності.

     То ж дозвольте, раз дозволено, всіх колег обійняти, зацілувати й потопити у теплих хвилях почуттів, як найрідних, найзатятіших у близькості одне до одного і до таємниці.

     Хочу запропонувати міряти якість влади, якість публічної особистості передусім близькістю до високоякісної преси. Не побутово-каструльною чи панібратською близькістю, а ментальною, душевною, духовною. Близькістю до Слова.

     Слово ─ антонім, антітеза, протилежність, протидія дії силоміць. Є майстернє Слово ─ не потрібно крові й синців під оком. Є Слово, медіаобраз ─ є система думки на противагу системі зверхніх уподобань і устремлінь, що й породжує силоміцькі прийомчики й криваві підтьоки.

     І справа-то зовсім не у предметі телебачення як такому. Поняття телебачення не нове, а образ людини, образ глядача зовсім інший, ніж 20, 10, 5 років тому. Зараз життя настільки віддзеркалилося у кольорах, настільки наклалося одне на одне, сюжет на сюжет, думка на думку, колір на колір, ракурс на ракурс, що воно, життя, перевершило вже й мультимедійність, саму ідею мульті-техно-папуасо. Життя зросло у кілобітах на секунду, у нанометрах на мікрометр, у люксах на палітру райдуги, ─ узмістовнилося, поцікавішало. Зменшилося у нудності та одноманітності настільки, що з’явилася радість жити, жити поза числами, поза системою умовних знаків, у тому числі грошових, часових і кілометрово-пересувних. Екран, Слово, логіка і емоція сплелися у миті, навіть не в часі, індивідуально і неповторно, і зробили щомить новою, життя щомиті новим, нас щомиті перетвореними від зернини блакиті до зернини індиго, і від індиго до сонячно-небесних, позахмарних кольорів. І так далі, йдіть далі, не зупиняйтеся, програмуйте буденність на щасливий лад, довіртеся тим законам, які вже винайдені аудіовізуалами з їх божественними мистецтвами, бо закони аудіовізуалізації образів та думок ─ база і основа багато чого для прийдешніх поколінь.

     Уявляєте? Сидите розгублені й друкуєте на компі свою роботу, і в голові каша, і в душі сальтисон. Або так: ви не розгублені, але занурені у роботу, і вже перша година ночі, і нема надії продовжити добу хоч на трохи більше, ніж доба. Шкода спати і проспати! А тут вмикається за годину від опівночі Леонід Млєчин, наприклад, або Володимир Глазунов. І зі спини, через спину навіює вам думки-роздуми. Одну думку, другу, третю... І все, ви врятовані, мозок увімкнений, і серце не спить, і тіло теплиться, доба триває... Лайф із кайф.

     Слава телебаченню! Слава радіо! Слава пресі! Осанна!

P. S. У лютому 2011 року на журфаці МДУ під головуванням славних Ясена Засурського, Івана Засурського та Олени Вартанової в Москві пройде дуже ненудна конференція «Журналістика в 2010 році», міжнародна за змістом, де щороку представлені не тільки Росія від Курил до Пушкіногір’я, але й практично всі слов’янські країни, Схід і Захід, США, Канада і Латинська Америка. На руки можна одержати товстелезний збірник тез - реальний тлумачник новітніх понять і тенденцій, маленьку енциклопедію медіа-часу. Тези приймаються до 20 листопада. Кому шалено цікаво, покваптеся! Надаю ці терміни та інформацію про конференцію як маленький подарунок колегам на День працівників радіо, телебачення та зв’язку.