Гламурний тиждень. Із ялинками

Коротко розповім, що сталося зі мною минулого тижня. У понеділок хотілося працювати, і я думала, що робота - це чудова терапія. І що треба відпочити, влаштувати релакс психіці від бурхливих подій попередніх днів. Слухаючи Eraser Тома Йорка, уявляла, ніби криза - це величезна гумка, і вона стирає нас, стаємо блідішими. І з кожним днем чи будь-яким іншим періодом часу стає усе важче.

Якщо олівці можна стерти за допомогою гумки, то цікаво також уявляти, предметом якого штибу можна знищувати віртуальну реальність. І звичайну - ту, що, наприклад, в комп`ютерних іграх, і таку, ніби уявити, що ти в ній знаходишся.

Коротше, поніделок - важкий день.

Але вівторок виявився ще гіршим. У першій половині думала про те, що єдиний засіб боротьби із кризою - щось робити, і так, наче це не всупереч, а завдяки їй. Під вечір довелося скористатися власним "умозаключением": о 20.17 було вирішено кудись терміново виїхати, о 21.03 куплено квиток до Славського - найкращого місця на цій планеті; потяг, на відміну від літаків WizzAir, вирушив вчасно. О 23.58.

Про середу мовчу, скажу лише, що й досі незручно за пролитий на килим готельної кімнати персиковий сік, адже пляма так схожа на блювотиння.
Слухала пісню з нового альбома U2, яка так і називається - No Line on the Horizon. Дуже життєствердна. До речі, останню пісню на цій платівці, Cedars of Lebanon, присвячено долі військового репортера. У Лівані.

В четвер зранку поїхала на Тростян. Там сенсаційно красиво. І дуже холодно. І повітря таке, що відчуваєш себе інакшою людиною. Спускаючись жовтим кріслом підйомника, розглядаю людей, що їдуть назустріч. Треба враховувати, що вони підіймаються, отже, замерзають із кожною секундою. Дядечко із відеокамерою знімає краєвид - самі ялинки, занесені снігом, і коментує (із московським акцентом!): "А пейзаж все тот же: елочки, елочки и елочки!"
Чомусь це нікого не смішить. Мабуть, усю іронію можна зрозуміти тільки на місці. Дивно, неймовірно і відроджує до життя, коли усвідомлення краси навколишнього світу ледь не вбиває, хоча фактично навколо - ялинки, ось вони, і все.

Про п`ятницю також мовчу, але минула вже у Києві. А, зовсім забула! Користуючись принадами цивілізації, послухала новий альбом U2, який днями саме лікнувся (від англійського слова leak - витік) у Мережу. Переслуховуючи його кілька разів на день, розмірковую, що геніальні твори вимагають досвіду, і що треба багато працювати, аби цього досягти.

Певним чином, повертаюся до думок понеділка, але це ніби підійти до гори з іншого боку.

В суботу зустрілася зі старим другом попити чаю. В результаті опинилися на вечірці на честь новосілля подруги знайомих у Чабанах. Там чисте і свіже повітря. Серед тринадцяти гостей майже половина - кореспонденти, редактори, тобто - представники медіа. Музики немає зовсім. Здається, вперше у житті бачу вечірку без музики. Але весело неймовірно. Усі не проти групового сексу, але ліньки, бо треба перед цим з`ясувати, де геї, а де - натурали.

Вночі вручать Оскари, а зранку знову буде понеділок.

У цьому пості - ані слова про найнеобхідніше. Про те, що завжди оспівує Боно, і у No Line on the Horizon - особливо багато.