Останнє у блогах

Більше

Останні коментарі

Joshuagip
http://saratov2.prostitytki.de/intim-sal on.php http://msk.putany24.info/person/7055 http://chelyabinsk.putany24.info/photo s/lp7107_31898.jpg http://ero.mr2.space/index.php?params= uggc%3A%2F%2Fjjj.tveyf54.klm%2Fpngrtbel% 2Fmur.ugzy ...
Коментарів: 77
Malcolmfed
http://sex.prostitutes-sochi.top/foto_re al http://yaroslavl.putany24.info/person/ 15779 http://kurgan2.putany24.info/photos/lp 16150_84599.jpg http://www.sochinki23.info/category/in di.html http://kaliningrad-putany24.club/ ...
Коментарів: 77
Arthurinsdream
Позвольте себе отвлечься от напряженности, почувствуйте настоящую страсть и обжигающую необузданность. Порадуйте ...
Коментарів: 26
Brianmut
o http://cialisxtl.com/index.html generic cialis india
Коментарів: 2114
AnthonybrooX
cialis 111111ZZZ https://111111ZZZ.com
Коментарів: 70
Malcolmfed
http://www.sochiintim.info/donskaya http://murmansk.putany24.info/person/4 420 http://sex.krimsex.top/feodosia http://saratov2.prostitytki.de/individ ualki.php http://chelyabinsk.putany24.info/ Заргорелые ...
Коментарів: 77
Joshuagip
http://nsklove.com/streams/?from_item=15 http://barnaul2.putany24.info/person/1 5673 http://abakan-putany24.club/photos/lp1 3850_90555.jpg http://estate-news.top/kommercheskaya- nedvizhimost/ http://nikolaev.putany24.info/ ...
Коментарів: 77
Anthonywaync
generic cialis 111111ZZZ https://111111ZZZ.com
Коментарів: 73
MartinPab
Последние новости политики здесь <a href=http://vash-deputat.ru/>vash-dep utat.ru</a>
Коментарів: 65
Гість
<a href="http://canadianonlinepharmacy hd.com/">canadian mail order pharmacies to usa</a> http://canadianonlinepharmacyhd.com/ <a href=http://canadianonlinepharmacyhd.com />canadian ...
Коментарів: 7

Архів


Чому і московський журналіст-демократ Матвій Ганапольський не може зрозуміти, що Україна повинна залишатися незалежною державою?

Олександр Горобець, 17.10.2010 14:16

Чи не задумувалися ви, колеги, над тим, чому телевізійна передача рафінованого москвича Євгенія Кисельова на каналі «Інтер» називається «Велика Політика»? Чому наймення у неї, скажімо, не «Українська політика», не «Київська…», або ж просто «Політика»? Чи ж, приміром, «Політика тижня», «Політика і політики»…

Ні, в назві телевійзійного продукту так званого «політемігранта», який  нинішній проросійській владі України якнайліпше прийшовся до двору, неодмінно має бути це слово – Ве-ли-ка!

Та тому, скажу я вам, що насправді це політика з Москви. А політика, як відомо, мистецтво можливого. Іншими словами, це вправність, умілість, майстерність вождів Кремля свої великі, хворобливі ідеї поширити якнайдалі до окраїн колишнього великого і могутнього. Насамперед, через своїх засланих козачків. Котрі будучи в Україні відвертими агентами російського впливу, фантомним голосом Капеляна (даруйте, Кисельова) всім постійно б нагадували: Штірліц живий. Штірліц недремно пильнує за діями і навіть думками кожного.

Через те, кожен п’ятничний випуск так званої «Великої (читай – московської) політики» на «Інтері», це жалісливе, плаксиве скавучання за давно вже почилим у бозі СРСР. Остарбайтер із Росії Є. Кисельов не проминає найменшої нагоди, аби все, що робиться в Україні не співставити, не репрезентувати його у світлі чужої українцям великоросійської політики. Як обов’язковий, безпремінний ритуал для такого вечірнього шоу – спроба обговорення глибоких внутрішніх проблем нашого північного сусіда, або якихось потворних, патологічних, неодмінно надуманих російсько-українських проектів.

Приміром, першої п’ятниці цьогорічного жовтня пан Кисельов додумався до того, що навіть поставив для широкої глядацької аудиторії питання на кшталт того, чи знадобився б кому в Україні такий голова міста, як у Москві був кашкетник Лужков. Заїжджому агенту впливу білокам’яної просто ніяк не збагнути, що їх пащекуватий головний «мєр», для значної частини українців все одно, що Махмуд Ахмадінежад для євреїв і те саме, що Біньямін Нетаньяху для іранців. Оскільки ніхто із російських керівників та політиків так безпардонно й нахраписто, брутально й цинічно не топтався по територіальних цілісностях України, як це залюбки робив галасливий московський шанувальник монументального мистецтва Зураба Циротелі.

Припускаю, що якби, приміром, і надалі в Україні главою держави залишався Віктор Ющенко, чи на місці нині діючого Президента України була людина зі світоглядом переконаного патріота-українця,  Юрій Лужков міцно і надійно залишався б у кріслі московського градоначальника. І ніякі навіть хмари не згущалися б нині над його лискучою головою. Адже ще з часів п’янички Єльцина він зайняв хитре місце гавкуна на незалежну України, яка все далі й далі дрейфувала в бік від авторитаризму до демократії, щодо приналежності Києву багатого й теплого Криму. Оскільки ні царю Борису, ні комусь іншому в Кремлі, московському Білому домі не можна було висувати територіальних претензій до України, що називається, напряму, в лоб. А тема завжди і повсякчас свербіла, просто таки вводила в транс тамтешніх правителів. Тому саме зовні начебто незалежний від вищої влади Росії Ю. Лужков узяв на себе роль  шолудивої шавки із московської чиновницької підворітні, яка безугавно лаяла на український караван, що йшов і йшов мимо московського впливу.

А тепер, коли В. Янукович і М. Азаров за першим же кивком із білокам’яної готові ледь не все з наших національних багатств, під приводом якихось там модерністських об’єднань, досягнення більшої ефективності виробництва, самотужки негайно подати кремлівським правителям на тарілочці з українським оздобленням, роль заливистого цуцика втратила свій реальний сенс. Ю. Лужков став непотрібним на політичній кухні і йому тут же просто дали попід хвіст ногою: «за недовірою».

Так що Ю. Лужков насправді повинен щиро «дякувати» бандюкам із Донбасу, які буквально палицями заганяли на початку нинішнього року напівп’яний електорат регіону на виборчі дільниці. Аби гарно і обов’язково всі надійно та «нєпрєменно»   голосували за Віктора Хвьодоровіча…

Але ж хіба можна зрозуміти цю просту і приземлену суть гонористому творцю «Великої політики»!? Він пояснення навіть простих банальних проблем шукає лише «Наверху» (так, здається, називалася попередня передача Є. Кисельова ще на одному з українських телеканалів). У нього завжди на прицілі лише греьені і верхівки, тоді, коли бодай іноді варто було б дивитися під ноги. Аби бодай не оступитися, чи в щось не вступити… Даруйте…

Ось і минулої п’ятниці (16 жотвня ц. р.), Є. Кисельов на чергову свою прямоефірну передачу привіз із Москви російського політика і злобного українофоба, депутата Держдуми Російської Федерації Сергія Маркова та московського журналіста із радіостанції «Ехо Москви» Матвія Ганапольського.

Бачите, Москву всерйоз турбує питання культивування російської мови в Україні. Яку тут буцімто принижують, ущемляють, не дають змоги вільно розвиватися. Ви чули, щось знаєте про таке? Про це в унісон останнім часом злобливо запищали й доморощені українофоби.

Хоча, як на мене, дикунські, шизофренічні вигадки щодо ущемлення українських росіян у мовній сфері лише привід безпардонно та нахабно втрутитись у внутрішні справи нашої молодої, незалежної держави. В планах Кремля, схоже, чергове «прінуждєніє»… Цього разу «прінуждєніє» українців в любові до Росії, якогось міфічного «руського міра». До створення нової спільної великої держави. З однією мовою, спільною історією…

Тому, як розповіли в прямому ефірі «Інтера» (такого щастя в їх федеральній державі, зрозуміло, давно уже немає) Є. Кисельов і його московський побратим по антиукраїнському окопу С. Марков, начебто дві партії влади, в Росії – «Єдіная Рассєя», в Україні – Партія Регіонів, вирішили проявити ініціативу, створити для двох держав спільний підручник із історії…

Такий ось, бачите, хочеться декому втілити в життя блискавичний, екстраординарний синтез, поки ще в Україні націонал-демократичні сили не оговталися від «розгулу» нової влади…

Журналіст-острабайтер Є. Кисельов настільки глибоко і радісно пройнявся унікальністю цього нахрапистого, безчельного проекту, що вирішив усе це на повному серйозі негайно запустити в ефір для обговорення. Нехай, виходило, українці звикають до того, що йде активне проникнення російського шовіністичного прагматизму в усі сфери їхнього життя.

Мабуть, більшого абсурду, безглуздя ніж це, гадаю, придумати не можна було. Наяву синдром махрового сталінізму, коли вождь особисто писав історію ВКП(б), яка водночас була визнана і історією всієї держави.

Присутні в студії українці, зокрема, письменник Д. Капранов, політик О. Доній, політолог В. Карасьов, науковець Є. Гриневич зі всіх сил намагалися пояснити претендентам на нову папаху «старших братів», що історія, по великому рахунку, повинна писатися аж ніяк не політиками, навіть  не політичними партіями, нехай і тимчасово правлячими, а фахівцями-істориками. Що в наших двох сусідніх держав давно уже немає нічого спільного. Але господін С. Марков просто таки зривався на крик. Він нікого не чув і не бажав нічого почути, окрім , зрозуміло, себе самого.

«Вы всё врёте, вы врёте!» - раз по раз зривався москвич на фальцет у студії. З шумом і гамом відстоюючи побажання своїх кремлівських патронів, які нічого не знають, окрім гарячого, нестримного бажання зближатися, зближатися, зливатися з Україною, аж до тих пір, поки не проковтнуть її всю геть із потрухами. А вже тоді, як кажуть, доведеться вміло відсіяти українських націоналістів від тих, хто успішно «переплавився» в електорат нової формації. Сибір же ж треба комусь освоювати і піднімати…

Коли С. Марков зі своїми антиукраїнськими викриками, приниженнями нашої державності та української мови перейшов усі можливі рамки в статусі гостя, галасливо, приміром, стверджуючи, що того, чого хоче він і його кремлівські вождики, начебто гаряче жадає, буквально негайно вимагає весь народ України, в залі студії руку підняв юнак. Мабуть, від не побажав більше спостерігати подібну наругу над своєю державою…

Коли йому представили слово, виявилося, що це студент Києво-Могилянської академії. Він тихо, але переконливо видав лише одну фразу:

- Якби в Україні була справжня СБУ, цьому б чоловікові (маючи на увазі, зрозуміло, С. Маркова) було б непереливки…

- Что, что? – брезґливо  закрутив головою    С. Марков, не розуміючи останнього слова з його глибоко українським етимологічним значенням.

Зате його добре, либонь, уяснив присутній у цій же студії журналіст із «Еха Морскви» Матвій Ганапольський, позаяк раніше мешкав в Україні, здається, навіть у Львові закінчував середню школу. Але, о диво!, він всією своєю інтелектуальною потужністю, оскільки справді є чудовим журналістом, визнаним майстром слова, а головне, зі всіх сил на теренах Москви начебто відстоює зародки демократичних засад у російському суспільстві, навалився на… київського студента. Мовляв, він не знає чим ризикує, закликаючи приглянути за москвичами українським спецслужбам…

Ось тепер сиджу і думаю. Чому так виходить, що навіть розумні голови в тій чванливій Москві, хоч би такі, як у журналіста-демократа Матвія Ганапольського, ніяк не можуть зрозуміти, що в сусідніх Росії і Україні мають бути різні політичні, економічні шляхи свого розвитку. Що в нас ніяк не одна, а зовсім різні історії розвитку держав, мов. Що в купі добре лише жито молотити та батька бити. А нам із ними не хочеться навіть і цього робити. Бо стільки ж уже сала за шкіру залили. Аж страх проймає від цього шаленого братства, яке нахабно, безцеремонно насувається на наш дім…

 


* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Shift+Enter.

Про автора:
Журналіст, письменник


Коментарі наших відвідувачів:


+ Додати
 введіть код  

Всі записи:

Головна RSS