Останнє у блогах

Більше

Останні коментарі

Guestovabe
<a href=" https://haqu.site/best-cartoon-porno/ ">best cartoon porno</a> <a href=" https://haqu.site/sexy-black-hair-pussy/ ">sexy black hair pussy</a> <a ...
Коментарів: 59964
Ulcewscow
oqj <a href="https://mehempoil.com/#" >hemp oil cbd</a> kdj <a href="https://mehempoil.com/#" >charlottes web cbd oil</a>
Коментарів: 59964
Guestwralm
<a href=" https://haqu.site/webcam-creampie-porn/ ">webcam creampie porn</a> <a href=" https://haqu.site/sister-blowjob-movies/ ">sister blowjob movies</a> <a ...
Коментарів: 59964
FaclelicAriterm
war <a href="https://online-casino24.us/#& quot;>tropicana online casino</a>
Коментарів: 59964
trarpboipskap
syw <a href="https://buycbdoil.us.com/#&qu ot;>best cbd oil</a>
Коментарів: 59964
Guestovabe
<a href=" http://haqu.site/how-to-suck-dick-vid/ ">how to suck dick vid</a> <a href=" http://haqu.site/teacher-turned-porn-sta r/ ">teacher turned porn star</a> ...
Коментарів: 59964
Guestwralm
<a href=" http://haxy.website/black-lesbian-cum-sh ots/ ">black lesbian cum shots</a> <a href=" http://haxy.website/big-dicks-tight-ass/ ">big dicks tight ass</a> ...
Коментарів: 59964
meatmexankelt
yly <a href="https://cbdhempoilmed.com/#&q uot;>cbd oil vs hemp oil</a> hgw <a href="https://cbdhempoilmed.com/#&q uot;>best cbd oil</a>
Коментарів: 59964
Hoffunsumnmep
ssz <a href="https://onlinecasinoslots888. us/#">slots lounge</a>
Коментарів: 59964
Sweeniaunlins
qmj <a href="https://casinorealmoneyplay.u s/#">gsn casino slots</a>
Коментарів: 59964

Архів


Новий роман

Костянтин Матвієнко, 18.10.2010 13:10

Усім привіт! Я тут на дозвіллі написав черговий роман. "Багряні крила" називається. У середу разом із видавцем зустрічаюсь із цього приводу у книгарні "Є" на Лисенка. Кому цікаво приходьте. Далі публікую початок першого розділу та прес-анонс. З повагою, КМ

1. У мєнта кийок смугастий, демон відкусив пухнастий

Яскраво-червоний "Альфа Ромео" з ходу виїхав на стрімкий узвіз Трьохсвятительської вулиці та зупинився біля споруди Філософського інституту. Засмаглий, стрункий парубок у білій, модно зім’ятій сорочці та чорних джинсах, поцілував симпатичну біляву дівчину, яка сиділа за кермом, та одним вправним рухом вистрибнув із низько посадженого автомобілю. Виблискуючи лакованими туфлями, він попрямував до жовтаво-рожевого будинку, за мить зникнувши у пошарпаних вхідних дверях наукової установи.

Білявка, на ім’я Надія, провела парубка ніжним поглядом, а потім хвацько розвернула машину й помчала униз до Європейської площі. Повертаючи біля колонади стадіону "Динамо" на Петровську алею, вона згадала, як тут, узимку, познайомилася з її коханим Аскольдом. Минуло лише трохи більше, ніж півроку, а скільки всього трапилося за цей час: і страшного та небезпечного; і дивовижного, веселого й цікавого. Он праворуч бовваніє сірий незграбний пам’ятник їхньому доброму знайомому та наставникові святому Ап-Остолві Андреєві. Надію із ним минулої зими познайомив, її коханий Аск. Трапилося це у … першому сторіччі нашої доби.

І зовсім той кам’яний Ап-Остол не схожий на справжнього. Над його гранітним монументом на схилі височіли, трохи потьмянілі у передчутті близької осені, буйно зелені, дерева. Навпроти ж, немов пишалася білими шатами, стояла золотоверха капличка, осв’ячена у ім’я того ж таки св’ятого Адрея.

Дівчина пригальмувала біля пам’ятника. Вона відчувала дисонанс між красою краєвиду та неоковирністю цього помпезного монумента, спорудженого, аби потішити чиєсь чиновне самолюбство. Надія у задумі споглядала цю картину .

Від роздумів її нахабно відірвало вугільно-чорне волохате створіннячко із великими криваво-червоними очима. Воно просто з нічого виникло між кермом і вітровим склом автомобілю та всілося над панеллю приладів, затуливши лівою ногою та пухнастим хвостом спідометра.

— Ні, ну от ти мені, Надько, скажи, — заговорив прибулець із невидимості, — чому треба було пхатися через пів міста, аби підкинути твого Аска до отого інститутського хвілозофа? Хіба ви не могли вчинити, як зазвичай, із допомогою Книги, створити браму часопростору та й перейти прямісінько до кабінету отого вашого кіньсультанта, чи як там його? Завше ж так робили, дідько його забирай! А оце от зараз лише час згаяли.

— Пассугане, скільки я муситиму тебе просити говорити правильно і не лаятися? Коли вже у моїй родині завівся персональний демончук, то він має бути чемним та вихованим, — дівчина плавно натиснула на педаль газу, повертаючи угору узвозом до площі Слави.

— Еге, ти ще скажи, що демон має бути щиросердний, добрий та працьовитий! — створіння вищирило сліпучо білі гострі ікла.

— А от Лахудрик Пенатій…

— Та Цур* тобі із Пеком* заодно! Так я й знав! Як щось, так одразу ж мені за приклад домовика ставиш. І брат твій — Павло, завше вихваляє того Пенатія і Аск також. А він, між іншим, проти мене, ще пацан дитячий. Я ж бо можу скільки захочу у Інтернеті жити й повідомлення, немов справжня електронна пошта, носити, а ще я із самим Змієм-Трояном знайомий та здатний важчі, ніж ваш Лапундрик речі переміщати.

— По-перше не набагато важчі, а по-друге — не "Лапундрик", а — Лахудрик… — дівчина на мить втратила обачність у розмові з демоном та проїхала на жовтий сигнал світлофору. Пильний молодий міліціонер одразу ж, із задоволеною посмішкою вказав їй смугастим кийком на узбіччя.

— Сержант Орест Бурбуліс, громадяночко, — назвався, як того вимагає міліцейський статут, смаглявий та незвично худий даішник. — Порушуємо! Як же смачно порушуємо, — розтягнув він вузькі губи у посмішці. — Ну хіба ж так можна? Йой! То ви ж іще й пасочком безпеки знехтували. Будемо складати протокольчика. Ваші права, будьте такі ласкаві.

— Візьміть, — дівчина, всміхаючись у відповідь, дістала з бардачка документи та простягнула сержантові.

— Так, Карпенко Надія Юріївна, — пробурмотів правоохоронець. — А, що це за іграшкова мавпочка така у вас? Ти диви, неначе справжня!

Даішникові вистачило клепки простягнути свою чорно-білу палицю у прочинене вікно машини та злегка поштрикати нею самого демона Пассугана Плутонія. Ну, як то кажуть: сам нарвався! Тієї ж миті клацнули міцні гострі ікла, й від пластикового знаряддя поповнення гаманців (особистого, начальникового, ну й трохи державного) в сержанта лишився лише невеличкий огризок, розмірів якихось підозріло непристойних — немов би десь у секс-шопі придбав. Бурбулісові на мить здалося, що він бачить над панеллю приладів "Альфа-Ромео" хмаринку чорного диму. І все. Ось він вже стоїть біля червоного автомобілю і, кліпаючи очима, дивиться на те, що лишилося у руці від символу його поважної професії. А білявка за кермом незворушним поглядом великих синіх очей дає зрозуміти, що нічого екстраординарного не трапилося — ніби щодня міліцейські жезли щось на київських вулицях відгризає.

— А, як це воно так? — лише й спромігся вимовити пан сержант.

— Даруйте, що саме? — Надія, а ні порухом не виявила, що розуміє причину його збентеження.

— Ну де ж…? Тут було ж оце.

— Тут нічого не було. Не знаю навіщо ви пхали цього огризка у вікно моєї машини. Йой, — передражнила вона говірку міліціонера, — а ви часом не маньячина перевдягнутий даішником — перевертень у погонах?

Сержант похапцем простягнув Надії права й червоне авто одразу ж рушило до Арсенальної. Бурбулісові на мить здалося, що з відчиненого вікна чути якийсь нелюдський сміх — демонічний, можна сказати, регіт, але машина була вже далеченько, тож нічого напевне стверджувати він не міг.

Аскольд Четвертинський зайшов до задушливого тісного кабінету свого консультанта Анатолія Черняка, що містився на останньому поверсі Філософського інституту. Привітавшись, він присунув до столу старого рипучого стільця та обережно присів на його краєчок.

— Жарко тут у вас, Анатоліє Миколайовичу, ви бодай би, кондиціонера встановили, та й меблі уже можна було б осучаснити, — хлопець скептично оглянув добре знайомий йому, архаїчний інтер’єр кабінету вченого.

— За два десятки років, Аскольде, я звик до усього цього, — Черняк закрив сріблясту кришку ноутбуку, який дуже контрастував із порепаною поверхнею старого столу. — Мені здається, що коли у кабінеті зробити євроремонт, то тут вже не так добре буде розмірковуватися. Зникне його унікальна аура мислення.

— А ще, кажуть, що “молода команда мера” спить і бачить, як би ваш інститут відселити на околицю, а цю споруду собі загребти, — поклав лікті на стіл Аскольд. — Тому, справді немає сенсу витрачатися на ремонт.

— Пазурі у них закороткі до Михайлової* гори! — різко відповів вчений. — Як ви із Надією відпочили на Середземномор’ї? — змінив він тему розмови.

— Чудово, Анатоліє Миколайовичу. Я уперше був за кордоном. Загалом, щиро кажучи, за усе життя мені не доводилося подорожувати далі, а ніж до Форосу, у Криму…

— Проте, це не беручи до уваги ваших із друзями подорожей у минуле, — зауважив вчений. — З наших сучасників податися у мандри на тисячі років назад ніхто ще не спромігся. Хіба що бандити Йосипа Карловича, якого князь Кий, не без вашої участі, продав у рабство до Візантії.

— Уявіть: під час відпочинку у Хорватії, нам із Надією часом здавалося, що подорожі у минуле були таки трохи легшими. Ви не повірите, але ми взяли із собою обох наших сутностей світу невидимого — домовичка й демончука…

— Що, справді: і Лахудрика Пенатія, і Пассугана Плутонія? — сміючись, здивувався консультант. — Таки уявляю, які коники вони викидали там удвох.

— Ні, пане Анатоліє, навіть, не здогадуєтеся! — заперечливо хитнув головою Аскольд. — Ці пригоди гідні окремої оповіді. На вухах стояла уся Хорватія. Якось за сніданком на терасі у готелі за сусіднім із нашим столом опинилася родина з Федерації. Зачувши, що ми із Надією говоримо українською, батько тієї сім’ї почав голосно та брутально лаяти “хохлів”, усіляко демонструючи нам свою зневагу. При цьому він чомусь звертався до свого сина — хлопчини років шести, який половини з того, що бовкав його товстий та хамуватий тато, просто не розумів. Я вже хотів був відповісти йому, хоча Надія й намагалася мене усіляко стримати, коли раптом у руках того хама сама собою вибухнула пляшечка з гострим соусом “Чілі”, заляпавши йому очі. Він, намагаючись витерти обличчя серветкою, зарепетував на весь ресторан. Не встиг ще стихнути його лемент, як на їхньому столі, ні з того, ні чого, розлетівся на дві рівнесенькі половини скляний глечик з апельсиновим соком, заливши інших членів сімейки — маму та сина. Скільки ми з Надією потім не намагалися з’ясувати в наших домашніх сутностей світу невидимого, хто саме з них був автором цього шедевру хуліганства…

— Що скидали провину одне на одного? — зробив припущення консультант.

— Навпаки! Кожен приписував "заслугу" собі. Ми так і не домоглися від них правди. А то якось у ночі вийшли ми у море на яхті порибалити…

 

 

 

 

ПРЕС-АНОНС

 

15 жовтня 2010 р.

Київ

Книгарня "Є"

Контактні особи:

Олена Дворецька

+38 095 558-0292

knyharnya_ye@ukr.net

Володимир Брискін

тел. +38 067 430-16-09

Volodymyr.Bryskin@teza.in.ua

 

 

Крізь сучасне українське фентезі до актуальної української дійсності

Новий роман Костянтина Матвієнка «Багряні крила»

Міське фентезі — фантасмагоричне дзеркало реальності, яке може виявитись точнішим за саму реальність.

Запрошуємо Вас 20 жовтня до розмови про те, що в сучасному Києві надихає писати в жанрі міського фентезі: суспільні, культурні, історичні, архітектурні, літературні джерела для сучасних письменників.

На зустрічі буде представлено новий роман Костянтина Матвієнка «Багряні крила» з популярного циклу пригод Аскольда Четвертинського.

Як завжди, видавництво «Теза» на вістрі сучасних технологій книговидання:

- місця дії роману, спроектовані на живі карти сучасного Києва, ви побачите на Google Maps;
- при підготовці видання використовували вільне програмне забезпечення. Ми розповімо охочим, як і яке.

Початок — о 18.00

 

З повагою,

молодіжна редакція видавництва «Теза»,
письменник Костянтин Матвієнко,
корпорація стратегічного консалтингу «Гардарика»,
мережа книгарень «Є»

 

* * *

Адреса книгарні «Є»:

Київ, вул. Лисенка, 3 (ст. м. «Золоті Ворота»)

Запрошуємо всіх зацікавлених журналістів

 


* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Shift+Enter.

Про автора:
Експерт корпорації стратегічного консалтингу «Гардарика».


Коментарі наших відвідувачів:


+ Додати
 введіть код  

Всі записи:

Головна RSS