Останнє у блогах

Більше

Архів


Балаканина понад водою

Костянтин Матвієнко, 07.10.2010 14:32

Розмови сторонніх підслуховувати недобре. Ганебно просто! Але як бути, коли ті розмови самі нахабно лізуть у вуха? Громадяни голосно балакають і поміж собою безпосередньо, і по мобільних телефонах. Особливо чомусь на пляжах.

Цього літа сила-силенна люду, ховаючись від спеки, виходила на береги водойм, перетворюючи їх на щось подібне до громадського транспорту у години пік. Той люд балакав, балакав і ще раз балакав. Триндів, базікав і розмовляв, так голосно, що не було жодної змоги уникнути вимушеного підслуховування.

Зрештою я вирішив особливо цікаві балачки коротко конспектувати. Отож пропоную окремі свої цензурні нотатки з пляжного блокноту. Хоча нецензурних, звісно, почути довелося більше...

Парубок у затінку під кущем на пляжі у Гідропарку, відповідає на дзвінок мобільного:

— Стою зараз у пробці на Дорогожичах! До офісу доїхати сьогодні не зможу, — робить ковток з пляшки пива. — Перекажи шефові, що сертифікати завезти не встиг, бо зранку теж був у пробці. Завтра на роботі буду зранку, якщо погода дозволить...»

Місце дії теж саме. Діалог двох жінок дебелої статури:

— Я вирішила перереєструвати офіційне місце проживання сина у місті N, — говорить одна.

— Так це ж дуже далеко! — дивується інша.

— Проте, там у медичній комісії військкомату беруть утричі менші хабарі...

Кампанія пристаркуватих чоловіків у «сімейних» трусах:

— А давайте поговоримо про останні фундаментальні наукові досягнення, — голосно пропонує один у солом’яному брилі та окулярах — щоб його просунутість зауважили всі, особливо жінки у радіусі метрів тридцяти .

— Давайте! — з ентузіазмом підхоплює інший. — Ось я недавно читав, що насправді адронний колайдер збудували, щоб передбачати майбутнє.

— Не передбачати, а змінювати! — авторитетно, без вагань заявляє третій.

Неполіткоректна нотатка: Троє представників монголоїдної раси, яких добре ідентифікують за запахом смажених оселедців колишні мешканці студентських гуртожитків, відпочивають під кущем верболозу, де у тіні щільно скупчилися пляжники. Раптом один з трійки підводиться, спускає плавки й починає тут таки під кущем мочитися…. Коли його били, то воно сердешне, навіть не розуміло за що, бо загальновідомо, що теж саме роблять усі, тільки у воді.

На пляжі у Партеніті молода струнка дівчина у бікіні, судячи з контексту, займається багаторівневим маркетингом, розповсюджуючи миючі засоби, говорить по мобільному:

— Відбілювачем, який я вам пропоную у Ялтинському зоопарку щодня миють білу тигрицю Тігрюлю. Це сама Юля їм порадила. Тому тигриця така біла із синіми очима, а інакше була б, як усі тигри — рудою із зеленими.

Там само у Партеніті, двоє спортивних юнаків:

— Я тут познайомився з дівчиною. Вона їздить на «Мазератті». Мене до крутого ресторану вчора водила, ось білі джинси купила.

— Повія, мабуть, — лінькувато цідить крізь зуби слова його товариш, приховуючи заздрість.

— А як же! Але ж їй теж від роботи з кимось відпочивати треба.

Молодий «ботан» в окулярах (від слова «ботанік», школярі та студенти так називають однолітків, які добре та цілеспрямовано навчаються, раніше таких називали «зубрилами») розповідає дівчині:

— Уявляєш, загубив днями біля метро флешку з нашими з тобою світлинами та ще деякою непродубльованою, але дуже важливою інформацією. Ну, думаю, пропало три місяці роботи! Коли увечері дзвонять мені на мобільний і повідомляють, що флешка знайшлася. Уяви, її хтось підібрав і поклав біля вікна кіоску, неподалік зупинки. Господар увечері побачив, підібрав, встромив у свій комп’ютер. Знайшов там моє резюме, де було вказано і номер телефону, зателефонував мені і все повернув. Я йому дав сто гривень винагороди.

— Правильно зробив,— схвалює вчинок дівчина. — Культуру поводження з електронними носіями інформації слід заохочувати, матеріально також.

Знову київський пляж. До двох парубків підходить смаглява жінка у довгій спідниці з двома малолітніми дітьми. Чоловіки, швидше за все, молодші муніципальні чиновники, допоки їхнє начальство відпочиває десь на Адріатиці, катаючись на яхті, самі вирішили дременути з задушливого будинку на Хрещатику ближче до Дніпра. Жінка заводить стародавню притчу на тему: «Самі ми не місцеві...» Один з чоловіків, відкупившись від злидарки дріб’язком, говорить до іншого:

— Ти ба, і ці не місцеві. Мабуть, і їх до Києва з Донецька привезли...

— Може, нам нова влада, бодай посади прибиральників на пляжах лишить, — вдаючи, що жартує, зітхає другий. — Хоча і на це марно сподіватися...

Зрозуміло, що розмови велися з використанням дещо іншої лексики, тому їх довелося трохи адаптувати, але точність змісту автор гарантує. Переважно пляжники балакали про ціни, кризу, зарплати, владу та політику загалом, але найбільше — про корупцію. Цьогорічні пляжі були просто Клондайком для усіх, хто досліджує суспільство — соціологів, маркетологів та інших усіляких різних політологів.

Громадяни, будьте пильними, можливо, що з вашої балакучості можуть скористатися спостережливі та цікаві «люди творчих професій».

 


* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Shift+Enter.

Про автора:
Експерт корпорації стратегічного консалтингу «Гардарика».


Коментарі наших відвідувачів:


+ Додати
 введіть код  

Всі записи:

Головна RSS