Дрес чи дрис-код?

            Прочитав про дрес-код, який Кабінет Міністрів намагається запровадити. Ну прочитати все це до кінця  - сил бракує. Забуга-га-то літрів, тобто літер. Уявіть собі, що будуть тепер працівників до апарату уряду набирати і екзаменувати їх на предмет цих правил. Бідні кандидати!  Там все так розписано - ледь не до трусів. Спробуй все це запам’ятай.

             Взагалі-то, я нічого проти дрес-коду не маю, але коли його в догму перетворюють і розписують аж до рекомендацій, що один гудзик має бути розстібнутий, то це на казарму схоже. Різниця тільки в тому, що в казармі всі гудзики мали бути защібнуті.

            Пригадується, 1992 року я потрапив на стажування до Штатів. Одна частина стажування була присвячена організації передвиборної кампанії і проходила в штабі кандидата до Конгерсу. Його прізвище було Мак-Слеров. То було літо. Але я, наче дурень, одягнувся у костюм з краваткою. Приходжу у перший день, а керівник штабу в шортах і майці вишиває.

            Потім стажувався у редакції газети „Детройт н’юз", то теж ніяких дрес-кодів не пригадую. А коли 1993 року працював на Міжнародному канадському радіо, то ми там влітку в спеку у шортах ходили.

            Взагалі будь-де не пригадую вимог для журналістів відповідати якомусь дрес-коду. Ні тут, ні за кордоном. Під час війни в Грузії я просто з поля приперся в резиденцію Саакашвілі на прес-конференцію Президента Грузії і Ангели Меркель, наче бойовик - у штанях і куртці кольору хакі, в запроршених пилом туфлях і навіть гряззю під ногтями.  

            Але ж зараз при владі старі совки. А коли вони починають богові молитися, то лоба неодмінно розіб’ють. Правда,  не собі, а журналістам. Не здивуюся, якщо незабаром когось не пустять до Кабінету міністрів тому, що його вбрання не відповідатиме дрес-коду. Коротше, вони дрес-код у дрис-код  перетворять від слова „дристати".