Враг, оставь покуріть

Сьогодні, тобто вже вчора, о 15.43, до мене з незаконним проханням звернулась симпатична неповнолітня дівчинка. Рочків так 14-ти.

Дівчинка йшла зі школи, і, йдучи, про щось гаряче дискутувала з не менш неповнолітнім хлопчиком. Те, що вони йшли  зі школи – це достеменно, бо я сидів саме за 400 метрів від цієї школи, а стежка там одна. Я сидів на вулиці під парасолями улюбленої наливайки (дуже ввічливий персонал і дуже помірні ціни, рекомендую), а вони, значить, ішли собі, аж раптом повернули до мене.

Ну-ну, подумав я.

-  Ізвінітє, - сказала симпатична дівчинка, - а нєльзя у вас попросіть сігарєту?

Хлопчик негайно кивнув. Точніше, закивав. Схоже, саме про його реакцію російський письменник В. О. Пєлєвін писав в оповіданні «Хрустальний мір» щось на кшталт «Юрій нємєдлєнно заківал, как будто Ніколай сказал что-то замєчательно вєрноє».

І тут я спікся. Звичка все-таки. «Отрути ні для кого не шкода», - сказав я, і дав їй сигарету. Цілком автоматично. Я завжди даю сигарету, коли в мене її просять, і завжди кажу саме цю фразу. От тільки якось зазвичай не прохають у мене сигарету 14-річні дівчатка. Зазвичай це передпенсійного віку дядьки, що вигулюють собак у дворі та навколо.

Вона подивилась на мене з подивом і злякано сказала: «Спасіба». – «На здоров’я», - сказав я. Хлопчик засміявся, і я – це взагалі жах – запропонував сигарету і йому.

Він відповів саме так, як я підсвідомо й очікував.

-  Нєт, - сказав він. – Я пас.

Ніби я йому, прости Господи, пропонував вдихнути з «паровозика».

Вони пішли, і тільки тут я задумався: а якщо твоїй власній доньці?.. Отак?.. Ділитимуться від щедрот?.. Так, вона лише в другому класі – але ж уже скоро, скоро!...

…Звісно, гнучка совість дуже швидко знайшла виправдання. Наприклад, таке: все одно ця дівчинка сигарету знайде, тож нехай краще курить легкий «Парламент», аніж казна-що. Вся справа була тільки в тому, що ці виправдання виникли вже після. І, подумавши про це, ти зрозумів, що ніколи більше не пригощатимеш сигаретами неповнолітніх. Які б там у тебе не були рефлекси, що змушують ділитись одразу й без роздумів.

Але тут-таки ти зрозумів дещо інше: щоб таких питань не виникало взагалі, ти мусиш їх не викликати. Тобто не бути прикладом. А також стимулом і взірцем.

І ось я – сумую. Бо з усього випливає, що мені треба кидати курити. А я не знаю, як це зробити, коли зі своїх 30-ти років я курю вже майже 16-ть.

Але – треба. Інакше навіщо все інше?