Назустріч з’їзду суддів

Куди лише дивляться всілякі національні спілки журналістів, незалежні медіа-профспілки, «медіафронти» та інші «стоп-цензури»? Могли би  піти на з’їзд суддів України 16 вересня та дещо запитати.

25 серпня 2010 року районний суд на Сумщині визнав, що редактора газети «Знамя труда» звільнили абсолютно незаконно – за ст. 43-1 Кодексу законів про працю, за якою взагалі нікого звільнити не можна, оскільки ця стаття не є нормою прямої дії – на відміну від ст.ст. 40 та 41 КЗпП.

Зокрема, в рішенні написано:

http://reyestr.court.gov.ua/Review/11039300

Відповідач порушив  вимоги  діючого  законодавства. Незрозуміло,  з  яких  підстав,

передбачених  ст..40,  41  КЗпП  України  була  звільнена  ОСОБА_1.

На  підставі  вищевикладеного,  керуючись ст..ст.10, 84, 209 ч.3, 367 ЦПК України,,  ст..ст.40, 41, 43-1, 235, 236,  237-1  КЗпП  України,  суд,-,  

                      Вирішив:

            Задовольнити частково позов ОСОБА_1 до редакції Середино-Будської газети «Знамя труда « про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

            Поновити ОСОБА_1 на посаді редактора комунальної організації Середино-Будської районної ради « Редакція газети « Знамя труда « з 28 травня 2010 року.

А вже 7 вересня 2010 року апеляційний суд Запорізької області у складі аж трьох суддів розглянув справу, яку раніше вирішив Енергодарський міський суд – за позовом дизайнерки газети «Рост», яку теж звільнили за ст. 43-1 КЗпП.

І ось що вирішили ці, так би мовити, судді:

http://reyestr.court.gov.ua/Review/11058990

01 жовтня 2009 року ОСОБА_4 прийнято наказ про звільнення ОСОБА_3 з роботи на підставі ст. 43-1 КЗпП України, у зв’язку з прийняттям на роботу працівника, який не є сумісником.  

Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що звільнення ОСОБА_3 з роботи за сумісництвом у зв’язку з прийняттям на роботу працівника, який не є сумісником, є таким, що відповідає вимогам  чинного законодавства.  

Керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -  

  У Х В А Л И Л А:  

  Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.  

Рішення Енергодарського  міського суду Запорізької області  від 07  травня 2010 року по цій справі залишити без змін.

Ті, хто стежать за історією мого звільнення з «Экономических известий», знають, що мене теж звільнили за ст. 43-1 КЗпП.

26 березня цього року Верховний Суд України скасував усі попередні рішення в моїй справі та направив справу на новий розгляд до Шевченківського суду Києва, який поновив мене на роботі, але припустився процедурних порушень, після чого апеляційний суд Києва скасував його рішення та відмовив мені в поновленні:

http://reyestr.court.gov.ua/Review/8866527

Один з підписантів ухвали 26 березня – суддя ВСУ Данчук, який був доповідачем за моєю касаціною скаргою, – ще 17 вересня 2009 року визнав законним рішення Хмельницького апеляційного суду,

який визнав незаконним та скасував рішення Хмельницького міськрайонного суду,

який визнав законним звільнення за ст. 43-1 КЗпП:

http://reyestr.court.gov.ua/Review/4974178

Іншими словами, Верховний суд вже визнав, що звільняти за ст. 43-1 неможливо.

Проте в цій країні можливо все. Тому суддя апеляції, який за хабар скасував рішення Шевченківського суду, витребував справу до апеляційного суду та досі не дає її розглядати ані в своему, ані в Шевченківському суді.

Цікаво, чи вистачить у бідного ІСД грошей на нові хабарі суддям у моїй справі? Адже на кону щоденна ділова газета.