Останнє у блогах

Більше

Архів


Читайте класиків

Костянтин Матвієнко, 18.02.2009 16:14

Тільки-но Росія оклигала після дефолту дев’яносто восьмого та відновила вливання у власну економіку нафтогазових грошей, експортований нею телепродукт перетворився на стимулятора гламурного споживання - треба ж було якось утилітизувати шалені та легкі гроші. Численні телесеріали та передачі про багатих і знаменитих створювали у глядача враження, що головним сенсом буття є придбання нової квартири чи заміського будинку, дорогої машини, або бодай сорочки від Картьє. Формувався культ престижності невиробничих спеціальностей: юристів-економістів, банкірів-брокерів, дизайнерів-продюсерів - тих, хто «робить», а не заробляє гроші. Українські телевиробники також копіювали ці змісти, які, втім, і для Росії були вже вторинними, запозиченими у США та Європі. Підприємці, які починали свій бізнес наприкінці дев’яностих, були змушені будувати свої стратегії з урахуванням способів та мотивацій споживання, значною мірою сформованих телебаченням, кіно, ширвжитковою літературою. Водночас вони і самі потрапляли під їхній психологічний вплив.

Десь у березні минулого року, коли з’явилися перші, ледь помітні, симптоми падіння ринку нерухомості й земельних ділянок, я намагався переконати кількох своїх знайомих і друзів, які були власниками будівельних фірм та займалися земельними спекуляціями, у тому, аби вони якомога швидше вивели активи з цього бізнесу, позбулися дорогих автомобілів, відмовитися від неадекватно розкішного способу життя, особливо у кредит. Як аргумент наводив той факт, що всі платоспроможні громадяни вже придбали собі «елітні» квартири та заміські будинки і пропозиція на ринку починає перевищувати попит, а купівля житла у кредит також мала зупинитися, бо банки видали такі обсяги кредитних грошей, які середньостатистичний позичальник не спроможний повернути працюючи протягом усього життя, та хоч і двох життів. Отже, будівельному буму, як і масовому безупинному зростанню споживання мав логічним чином наснитися... цей, як його, ну кирдик, одним словом. Друзі-товариші уважно мене вислуховували, кивали головами, навіть розширювали мою ж аргументну базу розповідаючи про жахи іпотечної кризи у США, чи проблеми у банків, що кредитували купівлю житла, автомобілів, побутової техніки, туристичних поїздок, косметичних послуг. Вони погоджувалися, що споживчо-кредитна піраміда в Україні почне розсипатися саме з того боку, де покладено ненадійні блоки нерухомості та будівництва. І, звісно,... нарощували обсяги того ж таки будівництва, купували землю, замовляли проекти та погодження на розробку нових висотних будинків і котеджних містечок, викидали великі гроші на Мальдівах-Майамі та купували Лексуси-Ягуари. Ну не могли вони зупинитися, коли самі собою потрапляли до рук кредитні гроші, хоч і під божевільно високі відсотки, земельні ділянки, вартість яких могла сягати і 15 тисяч баксів за сотку, техніка в лізинг, будівельні матеріали з відтермінуванням сплати, а туристичні фірми та автодилери тим часом запопадливо пропонували свій товар, також у кредит.

А ще телевізор та газети навперейми рекламували зростання боргового споживання, створюючи у наївних українських скоробагатьків враження, що їхні статки зростатимуть безупинно і завжди. Швидко звикли вони до гламурного споживання, хизуючись одне перед одним дорогими аксесуарами, коштовностями, знайомствами у «вищому світі», а попередження про перспективу розлучення із цими ознаками, того, що життя вдалося сприймали як особисту образу або прояв банальної заздрісності до себе - по кіношному успішних, багатих та знаменитих.

Приплили. Обвал виявився стрімким, жорстоким, а для декого, виразно страшним. Втім, не для всіх. Одна родина, що мала будівельний бізнес таки дослухалася моїх порад та вчасно ліквідувала його, не залишивши жодних боргів. І зовсім не тому, що повірила у реальність тих прогнозів, а суто через побутові обставини. Річ у тому, що ці люди взяли шлюб порівняно нещодавно. При цьому дружина є дорослішою за чоловіка на сім років. Будівельний бізнес має ту специфіку, що власникам фірм часто доводиться бухати з виконробами, представниками замовників, чинушами, депутатами та іншими шаровиками корумпованими. Тож у дружини, назвемо її Ілоною, виникло обґрунтоване занепокоєння, що її молодий коханий чоловік перетвориться на алконавта. Мій прогноз вона використала винятково як привід позбутися небезпечного для родинного спокою та здоров’я бізнесу. Подіяло. Тепер родина мені дякує.

А ще Ілона поділилася цікавим, як на мене, спостереженням: підприємці, які походять з інтелігентних родин, надто ті, хто у дитинстві читали Драйзера, Бальзака, Чехова або Старицького і Карпенка-Карого, мають сьогодні більший запас фінансової міцності, а ніж їхні менш культурні колеги. Серіалам та іншим стимуляторам споживання не вдалося розчинити їхній традиційний український прагматизм та заощадливість. Пояснюється це тим, що закладені вихованням базові інстинкти практицизму, були закріплені класичною літературою, де зрозуміло описані психологічні засади банкрутств скоробагатьків-нуворішів.

Нині ж у виробників теле- та інших інформаційних продуктів борг - позитиву проситимуть душі банкрутів від будівництва та безробітних дизайнерів-економістів під час цієї тривалої кризи. А от грошей на виробництво терапевтичних серіалів може вже й не стати.


* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Shift+Enter.

Про автора:
Експерт корпорації стратегічного консалтингу «Гардарика».


Коментарі наших відвідувачів:


+ Додати
 введіть код  

Всі записи:

Головна RSS