Лігачовій, Скрипіну і Наєму дещо про профспілки

Ну, друзяки мої, ви і жартуни. Це я відчув на засіданні активістів „Стоп цензурі” в понеділок, яке проходило у веселій і невимушеній атмосфері. Особлива невимушеність настала, коли заговорили про проблеми профспілок. Адже зараз готується черговий з`їзд Незалежної медіа-профспілки України. Для тих, хто не знає – це всеукраїнська організація, яка об’єднує незалежні медіа-профспілки в регіонах. І ось ці самі регіональні організації про з’їзд дізнаються не з дискусій про те, як діяти профспілці далі, як їй організуватися, як протидіяти сваволі влади. Вони дізнаються про це з чуток і з листів, які надходять окремим членам. Одним словом, все відбувається в кулуарах, в „найкращих” традиціях влади, яку так критикують активісти „Стоп цензурі”.

         Вибачайте, але я, як голова комітету найбільшої регіональної Київської незалежної медіа-профспілки, мусив поставити про це питання. І почув у відповідь жарти. Спершу Наталя Лігачова пожартувала, мовляв, ну роз`єднайтеся ви, себто всеукраїнська організація і київська. Далі Мустафа Наєм пожартував, мовляв, так вам треба бренд і організація чи захищати права журналістів? А потім голова НМПУ Роман Скрипін пожартував, що найбільші регіональні організації не входять до всеукраїнської НМПУ, що вони самостійні і діють на основі своїх статутів. Іншими словами, відбувається жартівливий процес перетворення широкої всеукраїнської організації у зібрання вузького кола журналістів.

         Серед учасників руху „Стоп цензурі” багато тих, хто організовував або брав участь у журналістській революції 2004-2005 року. Тоді на революційній хвилі  вони спалахнули, утворили журналістські профспілки, а по закінченні революції перестали звертати на них увагу. Дехто з революціонерів настійливо радив мені дати померти київській профспілці, бо, мовляв, відродити її неможливо. І ось тепер сталося щось схоже на новий революційний порив і революціонерам знову знадобилася організація. І, схоже, вони спокійнісінько вирішили утворити такий собі „междусобойчик”, але при цьому не створюють нову  організацію, а розколюють стару. При цьому декларують, що їм потрібна підтримка регіонів і в той сам час відколюють від НМПУ потужні регіональні організації. І роблять це ніби жартома, при цьому плюючи на Статут  - себто діють так само брутально, як і влада.

Але боюся, що з гумором у мене негаразд і я таких жартів не розумію. Мій серйозний і нудний мозок має уявлення, що зменшити і розколоти щось  – на це багато розуму не треба. Багато розуму треба, щоб примножити і посилити. Українці самі себе сварять за розкольництво, за невміння домовитися, за гетьманство. Думаю, наші жартуни із „Стоп цензурі” теж вклали свої п’ять копійок у хор таких критиків. І що ми бачимо? Самі вони пропонують продемонструвати найгірші національні риси.

         Здається, вони не зрозуміли одну банальну річ: сьогодні революції не буде. Принаймні найближчим часом. І для того, щоб їхні революційні потуги не вмерли через пару місяців від їх народження, та ще й поширилися у регіони, необхідна потужна, розгалужена організації, яка б організовувала не лише масові акції, а ще й здійснювала б нудну, буденну бюрократичну роботу.  Такою  потенційно є  НМПУ. Так, вона перебуває в кризі, так потрібні зусилля, аби її вивести з цієї кризи. Але в більш тривалій перспективі такі зусилля дадуть ефект, який буде не такий помітний,  як революційний вогонь, але наслідків  від нього буде набагато більше. Тому закликаю всіх революціонерів: „Схаменіться!”. Пригасіть своє полум’я і подумайте над тим, як попрацювати на оживлення НМПУ. А для початку треба провести висунення делегатів на з`їзд за всіма правилами.

         Наталі Лігачовій хочу нагадати: перед звітно-виборною конференцією КНМП минулого року з боку осередку „Телекритики” звучали застереження – якщо КНМП вийде з НМПУ, то осередок „Телекритики” вийде з КНМП. При тому в КНМП і на думці нічого подібного не було.   Чому сьогодні у Лігачової змінилася позиція?  

         Мустафі Наєму зауважу: права журналістів можна захищати і без бренду і без організації, але в умовах нашої країни ефект від такого захисту буде нуль. Для порівняння: він може писати свої статті, але без бренду „Української правди” від них буде не так багато толку.

         Роману Скрипіну нагадаю, що ті регіональні організації, які, за його словами сьогодні не входять до НМПУ і є самостійними, два з половиною роки тому зібралися на з’їзд і обрали його головою. Крім того, розвію його підозри, що для критиків його позиції особливу цінність становить членство НМПУ у Міжнародній федерації журналістів (МФЖ) і тому, мовляв, вони опираються його діям. Так ось  співпрацювати з МФЖ можна і не будучи його членом, що і робить КНМП. Підозрюю, що наша з ним співпраця є значно інтенсивнішою, ніж співпраця НМПУ, яка є членов МФЖ.