Останнє у блогах

Більше

Архів


Попрохаї

Олександр Михельсон, 07.06.2010 22:57

Генеральна прокуратура звернулась до журналістів із проханням. Ось так, не більше й не менше. Досі в нас у (деяких) державних органах водились тільки "підрахуї" - тепер, очевидно, будуть "попрохаї". Що ж, принаймні, приємніше звучить.

Сьогодні прокуратура "просить" журналістів не писати (не розмовляти, не думати) про скандальну й украй підозрілу загибель студента Ігоря Індила, котра сталася в ніч з 26 на 27 травня в Шевченківському райвідділку міліції Києва.

Саме так - не лише не писати, а й, бажано, не говорити та не розмірковувати. І не лише журналістів. Але й "представників громадських організацій, службових осіб та громадян". Усі вони, тобто ми, на ласкаве прохання прокурорських маємо "утриматися від некомпетентних коментарів з приводу цієї ситуації, суб’єктивних оцінок події або власних міркувань щодо осіб, винних у смерті потерпілого".

"Збирання та оцінка доказів у цій справі, висунення обвинувачення винним особам є виключною компетенцією органів прокуратури. Намагання підмінити орган досудового слідства, зробити «сенсацію» на оприлюдненні окремих, часто не перевірених та здобутих у сумнівний спосіб фактів, спотворює громадську думку про дійсний перебіг трагічної події, негативно впливає на учасників кримінального процесу" (прес-реліз ГПУ цитується за УНІАН, див. гіпер).

Я про загибель студента І. Індила нічого сказати не можу. Важко щось сказати, перебуваючи за скількись тисяч кілометрів від місця подій.

А от про "пред’яву" ГПУ сказати є що. І хоча зробити це ввічливо вкрай нелегко, я таки спробую.

Справжня мета цього "прохання" прозора, як очі патрульного, котрий щойно з’ясував, що намагався затримати помічника народного депутата. По-перше - прилякати кого вдаться. По-друге - створити "месидж" для решти, і щоб його процитували ЗМІ, і всі б зрозуміли: слідство працює, а журналісти, негідники, заважають.

Разом із тим, формулювання прес-служби викликають щирий захват.

Наприклад, якщо виходити з логіки повідомлення, виявиться, що журналісти "підмінюють" собою слідство. Розумієте? Виявляється, колеги, що проробили титанічну роботу зі збирання фактів щодо цієї суспільно значущої - та що там, суспільно кричущої - події, збирали ні що інше, як "докази у справі".

Більше того: за тією ж логікою прес-релізу, вони ще й "висунули обвинувачення винним особам"!

Очевидно, тим, хто писав прес-реліз, трохи невтямки, що "обвинувачення", як і "збір доказів" - то конкретні юридичні процедури, чітко прописані в законодавстві. І журналісти цим не займаються апріорі - так само, як автолюбитель не створює нових норм ПДР, розвернувшись через суцільну подвійну смугу.

Щоправда, на автолюбителя в такому разі чекає - хоча б теоретично - штраф за порушення тих самих ПДР. А от що саме порушили журналісти, котрі працювали над "справою Індила"? І чи порушили взагалі?

Про це прокуратура мовчить.

Вона тільки вказує, що деякі розкриті журналістами факти "не перевірені", а то й "здобуті в сумнівний спосіб". Але які це факти - невідомо.

Як саме прокуратура з’ясувала, що ті чи інші факти "не перевірені", та як дізналася, в який спосіб їх здобуто - невідомо теж.

Не кажу вже про те, що "сумнівність" способу отримання інформації має значення лише в суді. На що - увага, прокурорські! - теж є чітком однозначні норми вітчизняного законодавства.

А якщо це "сумнівність" не юридична, а, скажімо так, моральна - то її, цю "сумнівність", треба доводити адекватним шляхом. Скажімо, написати аргументовану статтю до газети, що оприлюднила дані власного розслідування "справи Індила". Й вказати в цій статті: ось такі й такі факти - сумнівні. З таких і таких причин.

Проте замість аргументів прокуратура вдається до відвертого "грузу". Жаліючись, зокрема, що журналістська робота "спостворює громадську думку" та "негативно впливає на учасників кримінального процесу".

В цих останніх заявах концентрація ідіотизму зашкалює, і ваш покірний слуга почувається просто розгубленим.

Як саме "спотворюється" громадська думка? Спотворення - це перетворення чогось "правильного" на щось "неправильне". Але якою була громадська думка щодо трагедії до публікацій на цю тему? Як саме і коли вона "спотворилась"? І внаслідок чого?

Невже придворні соціологи провели дослідження і тут? Типу: "1). Чи чули ви про загибель студента ім’ярек за таких-то умов такого-то числа; 2) Звідки ви про це дізнались; 3) Якою була ваша думка про цю подію до того, як ви про неї дізнались"?!!

Це - ні в якому разі не сміх з трагедії конкретної людини та родини. Який вже там сміх. Але це - гіркий сміх із того трагіфарсу, який дехто називає "інформаційною політикою" нової влади.

Як я вже припустив вище, сказати з приводу всього цього фарсу, та конкретно його сьогоднішнього прояву, можна багато чого. Але в основному це буде непристойно.

Хіба отак:

"Журналісти, громадські організації та громадяни України ввічливо просять Генеральну прокуратуру України, інші державні органи, їхні прес-служби та окремих посадовців утриматися від некомпетентних коментарів з приводу висвітлення ситуації засобами масової інформації, суб’єктивних оцінок роботи журналістів або рівня їхньої компетентності.

А також перечитати - для початку - Кримінально-Процесуальний кодекс України, і нарешті взятися до виконання своїх безпосередніх функцій".

Бо ж біда не в тому, що саме написала прес-служба. Прес-службам можна, за рідкісними винятками, лише поспівчувати. Але ж хтось із достойників наказав написати подібну маячню. І більше того - хтось її затвердив...

І це вже зовсім не весело, з якого боку не поглянь.


* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Shift+Enter.

Про автора:
Публіцист.


Коментарі наших відвідувачів:


+ Додати
 введіть код  

Всі записи:

Головна RSS