Останнє у блогах

Більше

Архів


День победы. Порохом припав

Каша Сальцова, 13.05.2010 03:38

Як людина без телевізора, я черпаю український цайтгейст маленькою ложкою -  з власних спостережень, інтернету, спілкування з мешканцями та з преси. З мимовільного підслуховування тирад бабульок у поїзді чи на зупинці. Так ось на початку травня  я помітила три речі: день Перемоги, те, що книжкові перетворились на крамницю "Все по 100" та дивні написи на чеках в Сільпо (вони там гадання на кожен день тепер друкують, як у китайському печиві).

 На моїй пам’яті день Перемоги ще не святкували з такою кількістю зовнішньої реклами. З огляду на те, що вартість розміщення одного гордого борда - це піврічна пенсія одного окремо взятого ветерана, а їх залишилось зовсім небагато, свято, вочевидь, було на паралельній до них вулиці Поліграфічній. Медіа торочили про ставлення. Торочили різне. Спочатку я послухала Юлію Латиніну, потім Олену Сенявську, для рівноваги. Подивилсь Шустер Live. Подумала, чи маю я якісь іновації у ставленні до Дня Перемоги. З’ясувалось, що кардинальних зась. У мене немає жодного сумніву у тому на чиєму я боці, як і у багатьох (але не всіх) з мого покоління: німецький фашизм був безумовно безперспективнішою і гіршою ідеологією, ніж те що відбувалось в Союзі, незважаючи на штучно запроваджений голод та репресії. Можна звичайно, влаштувати ідеологічні перегони на рівні гасел, "Стерилізація інших націй рекомендована" Гітлера vs "Арештуйте 30-40 профессорів" Леніна. Можна довго та емоційно поговорити що є більшим злом - совєти чи фашисти, але лишимо Шустерово Шустеру. Бо у дитячому садку ми малювали танк з зірочкою, а потім підбитий фашистський танк. І коли грались у війну треба було бути за наших, за Червону армію. Або ворогами. Тому у моїй голові "наші  (а всі хто був проти фашистів були "нашими") перемогли", і так єсмь і буде, поки не знайдуться аргументи потужніші. Щодо цайтгейсту - цілком зрозуміло, що інвестиції в підсилене святкування 9 травня є з одного боку спекулятивним намаганням підкреслити велич спільної історії на тлі наших малих років корявенької самостійності та красування перед чутливим електоратом. З іншого - абсолютно логічним вшануванням пам’яті мільйонів померлих чоловіків і жінок, яку спричинила людська дурість, комплекси і жадібність. Бо будь яка війна - врешті решт наслідок жадібності, комплексів і дурості кількох десятких окремо взятих осіб, чи не так?

Трохи збивають на манівці міфологізація і демонізація сторін, головних героїв і рядових учасників. Не в останню чергу завдяки маніпуляціям політиків, суперечливі погляди істориків і тлумачення архівних матеріалів, документальні свідчення та персональні оповіді про подвиги та звірства солдатів з обох боків. Або, як в українському випадку не з обох, а з п’ятьох сторін (Червона армія, німецька армія, українці, що були за Україну і проти всіх, українці, що були на стороні німців та українці, які бігали туди-сюди)

Єдине, що в цьому випаку дає відчуття реальності - особисті свідчення ветеранів. Яких вже не буде за 5-10 років. І тому зараз кожна їх оповідь - на вагу золота, бо підкріплена персональною совістю. Історія є живою поки ви відчуваєте її - поки ваш дідусь з стиснутими кулаками може розповісти про те, "як вони німців, а німці їх, і що не було ні води ні хліба, а мило по святам, і що ротний казав у таких випадках". Тільки тоді історію сприймають персонально.  Тільки тоді вона є частиною вашої реальності і можна бути за когось або проти. Коли я читаю у сімейному архіві "7 апреля 1938 года на семинаре парторгов, я допустил глубокую политическую ошибку, сболтнув фразу, которая может быть расценена как  контрреволюционная. Так говорить о руководителях партии может только классовый враг. За эту ошибку я должен быть наказан. Приму любые партийные взыскания, но прошу организацию помочь мне вылечиться от допущеной ошибки и оставить меня в рядах ВКПБ"  я розумію, що "наші" - це категорія мінлива. Але коли там же я читаю крихкі жовтуваті листочки з перебігом військових дій -  "Операция Констанца в августе 1944г. Противовоздушная оборона." або "Выписку из журнала боевых действий АЭ КГКАП, сводка потерь (даты): боевые потери состава 28, поломок 19, вынужденых посадок 19, не вылетов на боевые задания 7, катастроф 2, аварий на взлете 2, сбито 16, из них МБР-2 сбито ИА5 от ЗА 9, А-20 сбито 20 ИА5 от ЗА 11. Убито 53 человека, попало в плен 7, из них вернулось 2. Ранено 9, из них тяжело 2",  я вірю, що "наші" тоді перемогли. І малюю літачок з червоною зірочкою. 


* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Shift+Enter.

Про автора:
Вокалістка групи «Крихітка».


Коментарі наших відвідувачів:


+ Додати
 введіть код  

Всі записи:

Головна RSS