Останнє у блогах

Більше

Архів


Преса як ідентифікатор і джерело надії

Андрій Кулаков, 30.04.2010 10:36

Сьогодні зранку в метро спитав по-українськи чоловіа попереду, чи він виходить на наступній зупинці. Він по-українськи мені відповів. А потім так само по-українськи спитав жіночку поперед себе, чи виходить вона. Я приємно здивувався. Отже, попри всіх яників, не так вже все і погано. Отже, можна почути українську просто в метро. Почав роздивлятися чоловіка: завжди цікавив типаж україномовних киян (хто вони, звідки, чим займаються, про що думають, як вдягаюьтся, скільки заробляють, чи щасливі). І раптом бачу у нього в руках часопис, перегнутий навпіл десь на середині. За форматом і за версткою вгадую, що це - "Країна". Я зразу пройнявся ще більшою повагою до чоловіка і мимоволі посміхнувся. А, - подумалося мені, - все ясно! Молодець! І одразу захотілося по-братерськи поділитися з ним думками про життя-буття. І показати йому зажате в кулаці свіже число "Українського тижня". І заволати - "Ми ж з тобою однієї крові! Нас таки багато! Ми можемо ось так просто зустрітися не на якийсь закритій малочисельній навколоінтелектуальній тусовці, а так просто в метро. А це значить, що наша країна хоча б якийсь час, але буде жити!". Але все це сказати я не втиг: потяг зупинився на пероні "Театральної" і потік пасажирів почав своє виверження на зупинку. І тепер я з надією вдивляюся в цей потік, шукаючи очима братів за свідомістю.


* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Shift+Enter.

Про автора:
Медіа-експерт, директор з програмної діяльності Міжнародної громадської організації «Інтерньюз-Україна».


Коментарі наших відвідувачів:


+ Додати
 введіть код  

Всі записи:

    Головна RSS