Візит до парламентської бібліотеки

Я мрію про той день, коли бібліотека стане другою домівкою  для кожної людини, котра хоче читати, знати, думати  і мріяти. І даруйте, не в інтернеті. Коли зайти в затишну, охайну і, не мало важливо, теплу залу (на відміну від інших) парламентської бібліотеки розумієш - щастя є.

Всі  робочі столи у центральній залі бібліотеки прикрашають зелені лампи. Коли я дивлюся на таку зелену лампу, то згадую Єдгара По і його новеллу "Зелена лампа". Саме в ту мить, коли я, ще маленька дівчинка, вперше прочитала цю новеллу, я зрозуміла, що хочу бути письменником. І саме тоді я  зрозуміла, що, мабуть, немає нічого кращого ніж в кількох десятках речень описати все життя  людини. Чи кількох словах розказати те, що можна зрозуміти лише впродовж цілого життя. Чи, можливо, щось таке про що думає кожна людина, та сказати наважуються не всі.

Тоді я почала писати книжки, котрі складаються з новел. Тобто кожна кижка це - набір новел. Кожна з них може бути як самостійним твором так і частиною загального. Так я зрозуміла, що дуже хочу стати письменником. І я щаслива, що Бог подарував мені таку можливість. І тепер, я можу подарувати мої книжки парламентській бібліотеці - моїй улюбленій. Затишній з зеленими лампами. І головне:  є десятки тисяч людей в нашій країні, котрі в повній мірі заслуговують побачити Світ та дізнатись про його велич і красу, але через матеріальні обмеження , можливо, ніколи не зможуть цього зробити.

Це - не справедливо. І тому, якщо хтось прочитає мою книгу про Кубу чи Сайгон і отримає від цього хоч краплину корисної чи приємної інформації я буду щаслива, що моє життя прожите мною  не даремно.

З повагою Наталія Розинська.