Україна скалозубів

Проїхав нещодавно декількома містами України. Враження, що я їх отримав, навряд чи зможу аж так скоро забути. Ні, йдеться не про занедбану розкіш Одеси, не про шляхетний затишок старої Вінниці, не про степову неозорість Кривого Рога. Навіть не про Нікополь, центр якого стоїть на березі Каховського моря нижче від рівня води, - такі собі українські Нідерланди.

Незабутні враження справили українські поїзди. А точніше, дорослі й солідні дядьки та тітки, що, немов школярі, крадькома курили в переходах між вагонами. Небезпечно, до речі. Такий собі екстремальний туризм по-українськи. Ні, вони не були екстремалами за вдачею. Екстремалами їх зробили минулорічні заходи з боротьби з тютюнопалінням, якими було заборонено палити у вагонах поїздів. Переходи між вагонами - ото й лишився єдиний для них простір.

Для суперечок немає предмету: так, палити шкідливо. От тільки... Поїзди в Україні йдуть довго. Є такі, що й понад добу - як от Харків - Ужгород, Харків - Трускавець або Львів - Луганськ. Паління тютюну - це хвороба. Колись в усьому світі вже пробували були боротися з алкоголізмом шляхом заборони продажу спиртного. Що з того вийшло - загальновідомо. В СРСР за горбачовських часів задля боротьби з наркоманією заборонили були продаж шприців. Нічого не вийшло й із того, лише «в народі» ходив жарт: мовляв, тепер задля боротьби з алкоголізмом заборонять продаж стаканів. А заборона продажу шприців призвела тоді лише до спалаху СНІДу. Пробували були (й пробують дотепер) підвищувати акцизи на сигарети. Ті, хто звик палити, економлять на чому завгодно, але свою дозу купують. Заборонами шкідливих звичок не здолати - таким є світовий досвід.

Скажете, в усьому світі обмежують свободу паління? Так, але між обмеженням та забороною - величезна різниця. Одна річ, коли, як у Польщі, є спеціальні вагони «dla palących», тоді як більшість їх - «dla niepalących», а на вокзалах - закутки з позначками «tu wolno palić». Інша річ, коли заборонено, й нема куди подітися. Поїзди в Україні довгі. То невже в шістнадцяти-двадцяти вагонах не знайшлося б двох-трьох місць для паління?   

Здоров’я нації... Аби зробити кардіограму, треба займати чергу перед входом до зачиненої поліклініки о шостій ранку. І це не гарантуватиме, що для вас вистачить заповітного талончика. Такий порядок речей, мабуть, зовсім не шкодить здоров’ю людей із хворим серцем. Аби потрапити на УЗД, ви мусите чекати в черзі декілька місяців. Ваші хвороби, якщо такі є, поза сумнівом, ввічливо зачекають. Аби потрапити до хірурга чи отоларинголога, треба простояти в натовпі біля його кабінету цілий день - і не факт, що ви врешті-решт зайдете до заповітних дверей. У деяких районах столиці просто нема де зробити певні види рентгену: апаратура в поліклініках зламалася, а відремонтувати її нема за що, та й нема кому. Нещодавно виявив: в одній з найбільших столичних лікарень не роблять аналізів крові не лише на калій, а й на звичайний цукор - апаратура не працює. Чи треба казати, що лікування навмання може завдати пацієнтам більшої шкоди, ніж навіть відсутність лікування? А коли самі лікарі зізнаються, що ті самі аналізи роблять аби було? А коли ті ж лікарі розповідають: у багатьох містах швидка не виїжджає до пацієнтів, старших за 70 років, - мовляв, середня тривалість життя в нас є набагато нижчою? Можна подумати, за такого підходу ота середня тривалість життя має хоч якийсь шанс бодай коли-небудь зрости. Перелік цей можна продовжувати й продовжувати.   

Але тут ніхто не б’є на сполох: мовляв, українська медицина є небезпечною для здоров’я. Тут урядовці - що нинішні, що попередні - не ведуть боротьбу за здоров’я чи то народу, чи то нації. Тут - тиша та спокій. От коли можна щось заборонити - отоді й лише тоді їхні очі запалюються вогнем, отоді в них прокидаються небачені ораторські здібності - куди там Фіделеві Кастро чи Джону Кеннеді! І справді: ані над чим не треба ламати голови; заборонив собі - і звітуй про свою невсипущу турботу про народ.

Можна, звісно, намагатися зробити, щоб люди не палили, не пили, а бажано, й не їли. Можна, щоб люди ходили строєм. У Північній Кореї (чудовий, до речі, взірець для наслідування!) вони так і роблять. Ходіння строєм, поміж іншим, теж покращує здоров’я нації - бо гімнастика. Можна заборонити комп’ютери (то саме біля них покоління, що зростає, губить своє здоров’я), а натомість у кожному дворі влаштувати стройові плаци. Тим більше що це набагато легше, ніж саджати дерева та встановлювати у дворах ліхтарі. Ото буде справжня козацька нація!

Можна, врешті-решт, узятися за здоров’я нації ще радикальніше. Що загрожує тому здоров’ю? Гіподинамія! Тож заборона паління в поїздах має бути лише першим кроком. Заборонити самі поїзди - от чого вимагає світла мета розбудови здорової нації. Хай люди ходять пішки. Тим-таки строєм. Хай загартовуються. Ясна річ: депутатам та високим урядовцям треба залишити їхні «мерседеси» та «бентлі». Хай усі бачать, як депутати та урядовці заради народу не шкодують свого здоров’я.

Скажете, марення ротного старшини? А заборона на паління в поїздах - хіба не з тієї самої категорії? Піддавати людей небезпеці, та ще й змушувати їх при цьому принижуватися - хіба це не таке саме марення, що його зробили реальністю?

У чому, взагалі, полягає сенс обмежень на паління? А от у чому - щоб ті, хто палить, не заважали тим, хто не палить. Не змушували їх дихати тютюновим димом. Ото й усе. Іншої мети такі обмеження ніде в демократичному світі не мають. Коли ж влада береться перевиховувати громадян - це безпомилкова ознака тоталітарних інтенцій тієї влади. У нашому разі йдеться про хвору на тоталітаризм владу в цілому: якщо не помиляюся, торік заборона паління в поїздах стала одним з дуже небагатьох питань, коли ініціатива тодішнього уряду здобула повну підтримку тодішньої опозиції.