Жертва насильницької українізації. П`єса на одну дію

Віктор Ющенко порається біля пам’ятника, який покритий білим рядном. Пам’ятник готується до відкриття.

ТИМОШЕНКО. Вікторе Андрійовичу! Всьо пропало!! Всьо пропало!!!  Вони грабують, а ви пам’ятники відкриваєте. І кому цей пам’ятник буде?

Ющенко  схилився  біля пам’ятника, не звертає на Тимошенко уваги.

ТИМОШЕНКО. Вікторе Андрійовичу (обурено), я вас питаю, хто  герой цього пам’ятника, а ви до мене жопою повернулися.  

Ющенко різко підводиться і повертається до Тимошенко обличчям.

ЮЩЕНКО. (гнівно) Не жопою, Юліє Володимирівно, а  дупою або сракою. Зразу видно, що Путіну продалися.

ТИМОШЕНКО. Я продалася? Та ви самі це слово  вживали.

ЮЩЕНКО. І де це я його вживав?

 ТИМОШЕНКО. На засіданні Ради національної безпеки і оборони. Знову скажете, що я брешу  і популізмом займаюся?

ЮЩЕНКО. Не той акцепт... Нація свою мову забуває. Героїв своїх забуває.  А ви все перекрутили. Коли я то казав,  я  мав на увазі сідничку. Поетично  - наче вербиченька в лузі...

ТИМОШЕНКО.   Ну і кому ж цей пам’ятник?  (пророчий здогад промайнув на обличчі Тимошенко). Невже Бандері?!!!  

Ющенко мовчки   повертається до постаменту, нахиляється  і щось на ньому  чистить. Його ср...ідниця виявляє найвищий ступінь презирства.

З’являється Віктор  Янукович.

ЯНУКОВИЧ. Ми там працюємо, а ви тут  пам’ятники ставите. (знущально) Думаєте не всьо ще пропало?

ТИМОШЕНКО. (саркастично) Ви працюєте? (опозиційно) А пашлі ви!..

ЯНУКОВИЧ. Юліє Володимирівно, я вам не якийсь там вшивий чиновник на автомобілі. Ви зі мною так не розмовляйте!

ТИМОШЕНКО. А це я цитую.

ЯНУКОВИЧ.  А кого цитуєте? Шевченка? Задовбалі  етой насільствєнной  украінізацієй.

ТИМОШЕНКО.  Я не Шевченка цитую...

ЯНУКОВИЧ. А кого ж? (на його обличчі майнув здогад). Невже Бабеля чи Бабеля?

ТИМОШЕНКО. Мого улюбленого поета Есхіла.

ЯНУКОВИЧ. Ну Есхіла можна. Хоть он і великій украінскій пает, но нє націоналіст какой-то.  (підходить до Ющенка)  А що це ви за пам’ятник тут ставите? (дивиться на туфлі, що визирають з-під ряднини, яка прикриває пам’ятник). Туфлі тут якісь. (мацає туфлі рукою) Не страусяча шкіра. Несерйозний якийсь пам’ятник.

ТИМОШЕНКО. (обурено і голосно) А вам яке діло? (відтягує Януковича убік і каже пошепки) Він Бандері ставить пам’ятник.  Тільки не кажіть, що це я вам сказала.

ЯНУКОВИЧ. (грізно) Як це мені яке діло? (ще грізніше)  Я тут хазяїн в цій країні чи ні?   Вікторе Андрійовичу, я вас питаю!!!

ЮЩЕНКО, (повертається до Януковича)  Наша столиця поки що Київ називається, а не на москальський лад Кієв. Не ви тут хазяїн.   

ЯНУКОВИЧ. А хто?

З’являється Леонід Черновецький.

ЧЕРНОВЕЦЬКИЙ. Я тут хозяин!

ЯНУКОВИЧ. Какой ты хозяин, если не знаешь, шо Ющенко тут памятники кровавым убийцам народа ставит?

ЧЕРНОВЕЦЬКИЙ. Все со мной  согласовано. Это памятник жертвам насильственной украинизации.  

ЯНУКОВИЧ (радісно) ТИМОШЕНКО (обурено) (разом): Комуууу?

ТИМОШЕНКО.  Тепер вже точно всьо пропало...

ЯНУКОВИЧ. Ну, маладєц! Я би етіх украінізаторов к станке поставіл би. Віктор Андреєвіч, ето я не тебя імею в віду. Як ти такий маладєц, то забирай президентську резиденцію у вічне користування. Вона мені не треба. Мені народ іншу виділив.

ЮЩЕНКО. Ой, слава богу!  А то я вже на вокзалі збирався жити.

ЯНУКОВИЧ. Ну мені в Межигір’я пора. Відкривай швидше  свій пам’ятник. Я хочу нарешті жертву насильницької українізації побачити.  

Віктор Ющенко підходить урочисто зриває ряднину.  Перед присутніми  постає   чоловік в пенсне з книжкою в руці. На постаменті написано «Великий український поет Антін Чехів». На обкладинці книжку назва - «Каштінка».  

Німа сцена.