Останнє у блогах

Більше

Останні коментарі

Thomasbrack
n95 face mask It is a pathogen with a tag and a timer on it. As wholly owned subsidiaries are the Norwegian companies operating in BC protected from legal remedy while British Columbians stand to lose ...
Коментарів: 22035
Monrealquids
too. In the army we don`t have problems about this. And I want to do my best to answer those questions. Campaign is also releasing a new radio ad with First Lady Michelle Obama that will air on African ...
Коментарів: 22035
WilliamGlalt
<a href=" http://tadalafilprof.com/# ">cialis without doctor prescription</a> http://tadalafilprof.com - cialis without a doctor`s prescription <a href=http://tadalafilprof.com>cialis& lt;/a>
Коментарів: 954
Monrealquids
discussing how this woman was putting them to sleep and they were feeling bad until they saw others who felt the same way.. At the start of the series <a href=https://www.bdance.co.uk/><b& gt;outlet ...
Коментарів: 22035
Charlequids
who meets a tragic death by her own father hand. The gallant yet oddly ineffectual lover in Theodore is also a stock Gothic type <a href=https://www.google.co.uk/><b& gt;google</b></a>, ...
Коментарів: 22035
Richelle
generic cialis available
Коментарів: 768
WilliamGlalt
<a href=" http://tadalafilprof.com/# ">cialis generic</a> http://tadalafilprof.com - coupon for cialis by manufacturer <a href=http://tadalafilprof.com>cialis tadalafil</a>
Коментарів: 1409
Charlequids
don understand the question I gave you. Responded <a href=https://www.google.co.uk/><b& gt;google uk</b></a>, 1993 By W. Yesterday made a deal on the charge that he tried to carry a ...
Коментарів: 22035
Wilfredo
how much is a viagra pill
Коментарів: 1578
Thomasbrack
Walmart and Target have been turning their physical stores into shipping hubs, speeding up deliveries and helping to defray costs for services like curbside delivery and in store pickup. Walmart has also ...
Коментарів: 22035

Архів


Ксенофобія з туману

Борис Бахтєєв, 09.03.2010 17:50

Не так давно у «Телекритиці» Сергій Грабовський цілком справедливо обурювався поширеністю в Україні передвиборчої агітації (точніше, антиагітації), базованої на етнічному походженні політичних конкурентів. Залучення до передвиборчих змагань подібної аргументації є, як слушно зазначив Грабовський, ницістю. Однією з жертв цього приойму стала Юлія Тимошенко: саме на її буцімто єврейському походженні маргінальні ЗМІ наголошують от уже декілька років. А за тими ЗМІ, як неважко здогадатися, стоять політичні спецтехнології.

Капітельман - так і саме так звуть Тимошенко в певних «патріотичних» колах. Чому вже тоді, скажімо, не Антресольман? Коли вже на те, то якби Тимошенко й справді була Капітельман, економіка та фінанси України перебували б у дещо іншому, ніж тепер, стані.

От тільки біда не в тім, що капосні політики використовують тему етнічного походження - реального чи вигаданого - у боротьбі проти конкурентів, а деякі не менш капосні ЗМІ заробляють на ній тиражі та рейтинги. Біда в тім, що для значної частини українського суспільства чинник етнічного походження політиків виявляється значущим. Аж до того значущим, що переважує реальні дії тих політиків. Мова не про саму лише Тимошенко, як і не про Яценюка, й не про Януковича - список тих, проти кого висували звинувачення в «нешляхетному» етнічному походженні, можна продовжувати ледь не до безкінця. Мова про те, що якби суспільство не клювало на подібного гатунку «полуничку», то ніхто й не викидав би на вітер гроші й не марнував би зусилля, продукуючи та тиражуючи подібну антирекламу.

Станове, якщо не кастове, суспільство не може бути не хворим на ксенофобію - адже етнічне походження є чинником, що дозволяє віднести особу до певного стану з певним чітко визначеним місцем у суспільстві.   

І не варто таврувати «націоналістів» або «безрідних космополітів». На ксенофобію рівною мірою хворі як «помаранчева», так і «синьо-біла» половинки українського суспільства. «Крымские татары - подленький народ» та «Кримських татар виселяли не українці й не з України, Крим належав РРФСР, то чому тепер Україна має через них страждати, хай собі забираються на свою батьківщину - до Росії», - відмінність тут полягає хіба що у «глибині теоретичного обгрунтування». А хіба в антинатовській та «православній» риториці наших «борців із націоналізмом» аж не випирає суто ксенофобський компонент?

З іншого боку, чим, як не ксенофобією, є озвучувані нібито респектабельними політиками заклики повернути до паспортів графу «національність»? Буцімто щоб нею пишатися. Паспорти - то не сімейні альбоми, в них навіть написано: вони є власністю держави. Інформація в паспортах не призначена для пишання (чи, може, хто-небудь пишається своєю пропискою або тим, яке саме РУ ГУ видало йому паспорт?), а має суто практичний, причому практичний для держави, характер. То яке ж практичне застосування матиме графа про національність?

В СРСР із його етнічною сегрегацією такий практичний характер був: саме чинник етнічного походження мав першорядне значення під час призначень на посади, а ще під час вступу до престижних вишів, поїздок у закордонні відрядження та в безлічі інших ситуацій. Нагадаю: євреї - випускники київських шкіл - роз’їжджалися вступати до вишів по всьому Союзі. Бо євреїв у Києві було багато, а норма вступу, встановлена для них, була загальносоюзною - не більше 2% від загальної кількості студентів. А в анкетах для абітурієнтів були графи: «У», «Р», «Е», «Др». Напевне, винятково для того, щоб абітурієнти пишалися. До речі, для тих, хто «досліджує» етнічне походження Петра Порошенка: на факультеті, який він закінчував, євреїв не було, бо бути не могло, їх туди не приймали. Так само й дівчат. Офіційно, звісно ж, ані того, ані іншого ніде не було прописано, але от не приймали.

Поширеною практикою було змінювати прізвища перед закінченням школи. Не лише єврейські, а й українські прізвища міняли на російські: на переконання багатьох батьків, із російським прізвищем у Києві було легше вступити до університету, ніж із українським. Утім, російські прізвища на українські міняли так само: вгадати, яким от саме цього разу буде серед абітурієнтів співвідношення етнічних українців та росіян, і як вкластися у норму цього співвідношення, встановлену для зарахування до вишу, було майже неможливо.  

У царській Росії в документах зазначали не етнічне походження, а конфесійну належність - бо сегрегація відбувалася не за етнічною, а за конфесійною ознакою.

Тож в Україні деякі «демократи» так само прагнуть запровадити офіційну нерівність прав громадян залежно від їхнього етнічного походження, а отже, зберегти феодально-становий характер держави та суспільства.

У даному разі анекдотичність ситуації полягає в тому, що чимало політиків, які виступають за запровадження графи про національність (як от Володимир Яворівський), є представниками Блоку Юлії Тимошенко. Що ж, вони цього хотіли - вони це отримали.

Ще більша анекдотичність полягає от у чому. Найперший поштовх «розвідкам» про «справжнє» етнічне походження Тимошенко дав ніхто інший, як сама Юлія Тимошенко. Ще на початку 2005 року, даючи інтерв’ю дніпропетровській телекомпанії, вона розповіла красиву легенду: її батько був латишем, і справжнім його прізвищем було Григяс. Але оскільки етнічні латиші в СРСР зазнавали утисків, то прізвище переробили на Григян.

Чимало людей тоді помітили: якось дуже не по-латиськи звучало оте Григяс. Радше, по-литовськи. Та й латиські жіночі прізвища відрізняються від чоловічих. Дочка або дружина чоловіка на прізвище Григіс буде Григе, дочка або дружина чоловіка на прізвище Григс - Грига. А Григяс? Латвійський журналіст Вадимс Фальковс на моє запитання відповів категорично: латиського прізвища Григяс бути не може, немає у латиській мові закінченнь ані «ас», ані «яс», та й навіть м’якого Г немає.

Що це мало означати? Або Тимошенко не розрізняла латишів та литовців, що в даному контексті - адже йшлося про її батька - було б дещо дивним. Або ж вона просто напустила туману.

От саме після того вперше й з’явилися згадки про Капітельман. Версія про її нібито єврейське походження виринула саме з того туману, якого напустила сама Тимошенко. Вона сама, ні сіло ні впало, завела розмову на цю тему. Вона сама посіяла те, що їй же довелося пожинати.

Хочу підкреслити: у модерній демократичній державі не має ніякого значення етнічне походження прем’єр-міністра - хай він (вона) буде хоч Капітельман, хоч Мартиросян, хоч Папандопуло, хоч Прабхупада. Ба більше: прем’єр-міністр не зобов’язаний зізнаватися у своєму етнічному походженні, рівною мірою як і у ставленні до релігії. Але у модерній демократичній державі не заведено, щоб прем’ер-міністр казав неправду, а тим паче неправду на рівному місці, от просто заради чистого мистецтва.

Борис Бахтєєв


* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Shift+Enter.

Про автора:
Журналіст.


Коментарі наших відвідувачів:


+ Додати
 введіть код  

Всі записи:

Головна RSS