Останнє у блогах

Більше

Останні коментарі

Josephvoite
Medication information leaflet. Generic Name. <a href="https://lyricacvc.com"&g t;buy cheap lyrica without a prescription</a> Actual news about pills. Read information now.
Коментарів: 33
Anthonytausy
viagra over the counter usa 2020 <a href=" http://sild100fast.com/# ">canadian pharmacy viagra</a> roman viagra herbal ed treatment
Коментарів: 877
MonicaBup
Где можно заработать в интернете без вложений? Отвечаю на ваш вопрос и осталяю ссылку на проект. seolnk.pro Размещай ...
Коментарів: 2001
Maximuszgw
удалите,пожалуйста! <a href=https://fastreklama.ru/>.</a& gt;
Коментарів: 1678
NEPAY
Где купить продать? Нашел сайт бесплатных объявлений, подача объявлений обсалютно бесплатная. Еще и 10 рублей ...
Коментарів: 2001
FrankMUQAQ
this is a new browser you will get 50 usd per installation to any wallet the number of codes is limited promo codes FrankMUQAQ-QvCtr6XPOBdpojY FrankMUQAQ-WUtKif9KDQyRsQE FrankMUQAQ-vQnIyLE1eAFYxvc ...
Коментарів: 3
Shannawab
Всем привет. Хотел вам порекомендовать копманию по установке, ремонту и обслуживанию систем видеонаблюдения ...
Коментарів: 2001
Robertcaupe
Подскажите пожалуйста, где <a href=https://https://domkino.top/detecti ves>смотреть фильмы детективы криминал?</a>
Коментарів: 2001
Jennifernug
Ну кто его знает... --- Так и до бесконечности не далеко :) скачать fifa, скачать фифа или <a href=http://15fifa.ru/>скачать ...
Коментарів: 2001
MonicaBup
Где можно заработать в интернете без вложений? Отвечаю на ваш вопрос и осталяю ссылку на проект. seolnk.pro Размещай ...
Коментарів: 2001

Архів


Гроза над Славутичем

Костянтин Матвієнко, 28.12.2009 12:14

Уривки з моєї книги "Гроза над Славутичем"

Початок тут

Понт. Джеймс Понт-молодший

 

Один одноногий капітан восени 1909 року був призначений керівником створеного того ж дня Іноземного відділу Бюро секретних служб Міністерства закордонних справ Його Величності. Лише (аж?) сто років тому. Сьогодні ця контора має 87 резидентур і пильнує інтереси підданих ЇЇ Величності по всьому світу.

 

Це просто до відома читачів

У столицю туманів також принесло весну. Сріблястий кабріолет „Бентлі", яким керував молодий розвідник Джеймс Понт, рухався вулицями величезного мегаполісу до будівлі Боксхолл Кросс, де нещодавно розмістилася штаб-квартира Сервісу. Ця споруда чимось нагадує купу поставлених один на один мавзолеїв і знаходиться на набережній Темрівер. Погода була, як на диво: сонячна та тепла, що, втім, не додавало молодому чоловіку доброго настрою. З якогось дива, саме у неділю його терміново викликав керівник директорату номер чотири -  Зовнішньої контррозвідки і безпеки. Там Джеймс, за родинною традицією, сьомий рік служив Її Величності.

Батько Джеймса вже більше як два роки вийшов на пенсію і весь свій час віддає розведенню шимпанзе на власній фермі неподалік курортного містечка Пат у сотні миль на захід від столиці. Він вважає, що людство завинило перед братами нашими меншими, поставивши їх на межу зникнення, тому слід зробити все можливе для збереження генофонду цих розумних і симпатичних тварин. У Іспанії їх, навіть, частково дорівняли у правах до людини, заборонивши використовувати для медичних експериментів. Джеймс-молодший не сперечається з батьком, тим паче, що зоопарки, цирки і заповідники добре розкуповують малечу цих приматів, цілком покриваючи видатки на утримання ферми. Але тепер тягар родинної слави Понтів цілком ліг на його плечі. Доводиться бути відповідним.

Понт-старший не жив з родиною. Джеймса виховувала мама. Вродлива, рудоволоса висока і ставна емігрантка-втікачка, родом з містечка Нова Одеса, що у Миколаївській області -  Ольга Громобій. Вона рано осиротівши та потрапивши у дитячий будинок, ще підлітком поставила собі за мету будь-що вибитися у люди. Закінчивши кулінарний технікум, комсомолка Ольга, доклавши величезних зусиль, влаштувалася кухарем на один з лайнерів Чорноморського пароплавства, який з іноземними туристами на борті курсував між Одесою і Сухумі, заходячи до Ялти та Сочі. Там вона і познайомилася з Джеймсом Понтом, коли він виконував якесь завдання у Чорноморському регіоні. Бурхливий роман не вдалося приховати від кадебістів, які завжди супроводжували такі рейси. Коли корабель прийшов до Одеси, Ольгу миттєво звільнили. Понт, дізнавшись про це, шляхетно запропонував їй тікати із ним на Захід. Молода, але рішуча жінка наважилася дати згоду. Джеймс придбав квиток у каюту першого класу турецького круїзного лайнеру, що саме мав вийти у зворотній рейс з Одеси до Стамбулу. Вночі, напередодні виходу корабля з порту, чудова плавчиня Ольга дісталась до невидимого з берега борту і за наказом підкупленого Понтом капітана команда швидко підняла її на корабель. Це помітили прикордонники, моторні човни яких патрулювали акваторію порту. Вранці вони ретельно обшукали лайнер, але на час обшуку жінку заховали до надійного сховку, спеціально обладнаного для контрабанди -  між переборками машинного відділення. Корабель рушив у відкрите море.

На величезний подив колег та начальства, Понт офіційно одружився з Ольгою та взяв із нею ще й церковний шлюб у еліно-католицькій церкві. Так товариш Громобій перетворилася на місіс Понт та стала власницею невеликої таверни з готельчиком на березі мальовничої річки Твід аж у Скотії, неподалік Едінборо. На початку проживання Ольги у королівстві їй дуже допомагала українська церковна громада, яку ще у сорокових створили переміщені туди із Німеччини, полонені під час Другої Світової Війни, українці. Грішми Понт свою дружину забезпечив, але Ольга потребувала побутових порад, допомоги у роботі та людського спілкування. За рік народився Джеймс-молодший. Стосунки Ольги з його батьком, який заводив численні романи по всій земній кулі, стали дещо прохолоднішими, проте, Понт-старший завжди цікавився тим, як зростає його єдиний син, час від часу провідував родину, надсилав гроші та чудові подарунки. Хлопцю сказали, що батько працює на науковій станції в Антарктиці і тому так рідко із ними бачиться. Ольга, або, як її називали сусіди - Олівія, поступово стала шанованим членом місцевої спільноти. Її, навіть, обрали до ради доброчинців міської картинної галереї, якій вона, за допомогою Понта, надсилала пристойні пожертви. Вершиною визнання громадських заслуг місіс Олівії Понт стало те, що її було внесено до списку постійно запрошуваних осіб на чаювання до королеви, які Її Величність щороку влаштовує у палаці Бел-Лоралл біля Едінборо, під час свого щорічного літнього відпочинку.

Коли Джеймсу-молодшому виповнилося дванадцять, батько наполіг, аби він склав іспити до Ітонівінського колледжу, а за шість років вступив і до знаменитого університету.

Джеймс закінчив, звісно ж, Оксфордський університет та захистив магістерську дисертацію на актуальну тему: "Вплив корупції на розвиток економіки у пострадянських країнах". Добре володіючи кількома слов’янськими мовами, він у свої двадцять вісім вже трохи попрацював під прикриттям у амбасадах Її Величності в Східній Європі, а останній рік служив у центральному офісі Сервісу. На відміну від батька, який до старості ризикував життям на оперативній роботі у військово-морській розвідці, рятуючи людство від небезпек, створюваних терористами, наркоділками та тоталітарними режимами, молодший Понт не гребує роботою в офісі. Він цілком поділяє думку свого шефа, який стверджує, що левову частку інформації розвідник отримує з інтернету, а не гасаючи з пістолетом у нетрях мегаполісів.

До речі, шеф Джеймса - постать унікальна, як для Сервісу - лорд Томас Ланхгольм, двадцять перший граф Суінлон, нащадок запаморочливо давнього роду, пер* та родич кількох монархів. Зрозуміло - переконаний консерватор. Його призначення на посаду керівника четвертого директорату викликало неабиякий шум у пресі. Ліволейбориські газети волали про намагання аристократії перебрати контроль над спецслужбами. Але Генеральний директор наполіг на цій кандидатурі, вказавши опонентам на незаперечні заслуги лорда Ланхгольма під час Фолклендсько-Мальвінської кризи та його компетентної участі у захисті економічних інтересів королівства у залишеному короною Гонконзі.

Припаркувавши машину на порожній, з нагоди неділі, стоянці, Джеймс пройшов у вестибюль. Поглянувши у велике дзеркало, лишився цілком задоволеним: білошкірий, мідноволосий із синьо-зеленими очима, майже шести футів на зріст, підкачаний, вдягнений у сірий піджак з тонкої вовни, сліпучо білу сорочку, чорні брюки та чорні туфлі. Він піднявся на сьомий поверх до невеликого кабінету шефа четвертого директорату.

Як майже кожний природний аристократ, лорд Ланхгольм відзначався невимушеністю та водночас холодною чемністю у поводженні. Невисокий, лисіючий, просто вдягнений чоловік, який ховав розумний погляд за скельцями невеликих золотих окулярів, підвівся з-за абсолютно порожнього столу чорного дерева, та, стримано привітавшись із Джеймсом, запросив його присісти.

Після неодмінних вступних фраз про сьогоденну погоду, директор перейшов до справи:

-    Ви дуже здивуєтеся, Джеймсе, коли я поставлю ось яке питання: що ви знаєте про Ескалібур?

-    Певною мірою так, сер, це не зовсім сподіване питання, -  відповів Понт із незворушним виразом обличчя і спокійно продовжив. -  Ескалібуром звався легендарний меч короля Артура, який викував його вчитель і вихователь маг Мерлін. Цей меч він силою своїх чарів занурив у скелю, і лише той, хто справді був королівським сином, міг витягти його звідтіля. Таким чином юнак Артур довів свої права на престол...

-    Даруйте, -  акуратно перебив його директор. -  А ви ніколи не розмірковували над тим, чому чобіт завойовника востаннє топтав наш зелений Острів рівно дев’ятсот шістдесят років тому?

-     Цьому сприяли, як географічне положення країни, так і мудра зовнішня та військова політика наших урядів.

-    Чудово-чудово, молодий чоловіче, але є країни з не менш компетентними урядами, та вони повсякчас зазнавали ворожих навал. Візьміть, наприклад, ту ж Францію. Маю вам сказати, що є ще одна причина нашої відносної убезпеченості від ворогів. Називається вона ключі землі. Ви, Джеймс, народилися та виросли у Скотії. Цей край споконвіку є батьківщиною міфів, легенд та всілякої містики. Там не те що замку, а навіть старого будинку немає без свого привиду. Тому ви без зайвого подиву сприйматимете те, що я зараз розповім. Але, для початку дозвольте запропонувати вам філіжаночку кави.

Лорд-директор власноруч, без допомоги дворецького (уявляєте?!) заварив у кавоварці запашну каву, розливши її по чашках з тонкої білої порцеляни із ледь помітним рельєфним зображенням графського гербу. Дістав з холодильника вершки у такому ж глечику, поставив перед Джеймсом тарілочку з кунжутовим печивом і приступив до розповіді.

-  Отже, років так тисяч зо три тому в Юдеї правив цар Соломон -  відомий маг і чарівник. До нього, як сказали б сьогодні, з державним візитом прибула цариця Савська. Звали її Македа, що означає: „Сонячна". Достеменно не відомо, де знаходилася її країна -  Сава. Вчені схиляються до того, що десь на півдні Аравії або у Абіссінії. Про сам факт візиту розповідають, як ви знаєте, Біблія та Коран. Є легенда, що батько цариці зачав її, злягаючись із демоницею. До речі, вважається, що Мерлін також народжений від демона. Цариця привезла із собою численні дарунки: золото, коштовності, пахощі, рідкісних тварин та деревину і рабів-наложників: п’ятсот дівчат, перевдягнутих хлопцями, й стільки ж хлопців в одязі дівчат, -  лорд ковзнув поглядом по обличчю молодого розвідника, але той лишився незворушним, тож він заходився розповідати далі.

-  Урочисто зустрівши царицю, Соломон запропонував їй зайняти розкішне крісло, у якому вона впізнала... свій власний трон. Річ у тому, що цар Юдейський заздалегідь наказав своїй резидентурі у Саві викрасти цей символ влади з фортеці-палацу цариці та терміново перенести його до Єрусалиму за допомогою джинів. Цариця зажадала повернути трон. Але Соломон запропонував обміняти його на унікальний Меч, один з артефактів -  ключів Землі, який цариця Македа завжди возила із собою. Ключі Землі у вигляді різноманітних предметів були зроблені у стародавній країні Аратта. Вони наділені чарівною силою її Вівтарем. Він являє собою першоартефакт, і створено його якоюсь долюдською цивілізацією. Кажуть, що вівтар -  це просто прозорий Куб з невідомого склоподібного матеріалу. Саме ключі Землі є захисними оберегами певних країн і народів. Вважалося, що Меч не може взяти звичайна людина, бо тоді він сам собою просто вб’є її. Його може добровільно віддати лише законний господар. Звідкіля Меч потрапив до царів Сави, невідомо. Дехто вважає, що це була платня цареві -  батькові цариці Македи - від демониці за втіхи та насолоди, які він дав цій доволі непривабливій особі на ложі кохання. Проте, подальша історія Меча цілком добре вивчена фахівцями з езотеричної історії, - директор дістав із столу листок паперу з кількома рядками тексту і продовжив. - Він передавався від правителя до правителя у роду Соломона разом з іншим артефактом - скіпетром царя Давида, засновника цієї династії і батька Соломона, аж до 333 року до Різдва Христового, коли Олександр Македонський, коронуючись короною фараонів, умовив таки тодішнього володаря Меча... продати його. На той час таємні знання у царському роду Соломонидів* були значною мірою втрачені, і про силу артефакту цар-продавець не здогадувався, втім, як і цар-покупець, -  директор, продовжуючи говорити, підвівся, аби заварити ще кави. -  Десять років Меч належав Олександрові Великому. Дехто стверджує, що саме ним цей геніальний полководець розрубав знаменитий Гордіїв вузол*. Після смерті Македонського Меч перейшов у спадок Птоломею, який посів трон Єгипту в Олександрії. У 47 році до Р.Х. остання цариця Єгипту Клеопатра VII з роду Птоломеїв* подарувала Меча Юлію Цезарю, який забрав його до Риму. Там він перебував 377 років, до того часу, коли імператор Костянтин Великий у 330 році переніс столицю імперії до Візантія -  Константинополя. На фресках, що зображують церемонії коронацій імператорів -  наступників Костянтина інколи можна побачити зображення Меча. Згодом він раптом зникає з Константинополя. Є обґрунтована версія що, імператор Східної і Західної Римської імперій Зенон у 476* році віддав його князеві племені полян -  Кию, який в той час на землі прадавньої Аратти заснував місто Київ.

-    Даруйте, сер, -  дозволив собі запитати Джеймс. -  Навіщо імператору одразу двох могутніх держав віддавати таку унікальну річ якомусь варвару?

-    Річ у тому, що імперії на той час саме почали потерпати від нападів кочових племен. Кий обороняв кордон по Дунаю та отримав звання імперського федерала. Меч йому вручили як офіційну регалію захисника. Й не забувайте, що знання про силу того артефакту на той час були вже втрачені. Таким чином, Меч опинився у Києві.

-    А яким чином, сер, ця цікава казка пов’язана з інтересами Сервісу? -  майже ненавмисно передражнив лорда добре вихований Джеймс.

-    Все, що ви зараз почуєте, містере Понт, стосується вашого нового завдання у Києві, тому дозвольте, я викладатиму послідовно, -  двадцять перший граф Суінлон ледь помітною інтонацією дав зрозуміти, що ліміт запитань на разі вичерпано. -  Я саме переходжу до предмету нашої компетентної зацікавленості. Маг Мерлін не кував меча Ескалібура. Він лише створив піхви для нього та дав йому це знамените ім’я. Коли Мерлін, разом із майбутнім королем Камелоту -  Артуром перебували у Візантії, він вперше почув про легендарний Меч -  ключ Землі, від красуні і розумниці імператриці Феодори -  дружини Юстиніана Великого. Вона здогадувалася про силу Меча, бо виросла серед міської бідноти і багато чула легенд та міфів про різноманітні чари й чаклування, які так полюбляє слухати та оповідати забобонний простолюд, рятуючись цими казками від нужденної та важкої буденності. Імператриця мріяла повернути цю унікальну річ до Константинополя і цими мріями поділилася із справжнім магом Мерліном. Але, на той час, Меч вже років сімдесят належав правлячій у Києві династії Київичів. Саме ж це місто перетворилося на велику і міцно укріплену фортецю -  столицю антського* племені полян. Мерлін з Артуром рушили туди, аби пересвідчитися у чарівних властивостях Меча. Київським князем тоді був старіючий волхв Бус. Маг та волхв швидко знайшли спільну мову. Але, як не вмовляв Мерлін князя-волхва продати або обміняти Меч, обіцяючи виконати будь-які умови, той нізащо не погоджувався. Втім, був у літнього київського правителя наймолодший син -  одноліток Артура. Звали княжича так само, як і засновника династії та міста -  Кий. Князя дуже непокоїла доля хлопця. Зовсім юний, він, поза тим, користувався великою любов’ю та шаною в одноплемінників за блискуче володіння зброєю, чесність та здібності білого мага. Цьому заздрили його старші брати. Тож князь Бус боявся за життя улюбленого сина, який мимоволі міг стати реальним суперником його доросліших синів у боротьбі за князівський престол. Цією занепокоєністю і скористався хитрий Мерлін. Він умовив князя відпустити Кия, звісно, озброєного Мечем, із ним та Артуром до Альбіону. Маг пообіцяв князю навчити хлопця усім відомим йому премудростям. У хроніках про Артура Кий згадується під іменем лицаря Кея. До речі, самого Артура під час перебування у Києві при князівському дворі там називали на полянський лад: Яр-Тур. Мрії ж імператриці Феодори не судилося здійснитися -  Мерлін з Артуром та Києм, оминувши Константинополь, попрямували до королівства Камелот. Там до часу маг і сховав Меча, який, як я вже казав, він назвав Ескалібуром, зануривши його у скелю. Мерлін поширив переказ про те, що Меч є чарівним оберегом королівства -  ключем Землі, і лише справжній принц крові зможе витягти його з каменю. Це і зробив Артур, як вам відомо. З того часу саме Меч-оберіг багато разів рятував нашу землю від пошестей, ворожих навал та інших лих. Втім, навіть його здатностей не завжди вистачало для цього. За пару десятків років, одразу після загибелі короля Артура від руки Мордреда*, Кий поїхав з нашої землі до Константинополя. Меч залишився у Мерліна, але він пообіцяв Кию, що знайде спосіб повернути його законному господареві -  князю Київському. Кий деякий час, як і його пращур -  Кий (ви, Джеймсе, пам’ятаєте, що вони мали однакові імена?) служив командиром загонів імператорського війська, обороняючи кордони імперії. А потім, дізнавшись, що всі його старші брати загинули у війнах та усобицях, попрямував до Києва, де і прийняв, на прохання волхвів та старійшин, владу над полянами під іменем Кия II. Мерлін виконав свою обіцянку. Щоб зберегти міць Меча для сакральної оборони нашого Острова та водночас лишити його у власності князя Київського, він створив печеру, що перебуває поза часом. Туди він помістив невелику мармурову скриню із Мечем. Також Мерлін поклав до скрині зроблені ним піхви. На знак вдячності Київському князеві та поваги до нього. Доступ у печеру відкривається лише з двох місць. Одне з них знаходиться у нашому королівстві, в герцогському замку Корнувелла, а інше -  десь у Києві. Воно вважалося втраченим у 1240 році, під час навали хана Батия на Київську Русь. Меч споконвіку використовується раз на кілька десятків років для проведення сакральних обрядів, таких, як коронації або посв’ята у лицарі Ордену Підв’язки. Його не дуже точні копії завжди виносяться під час офіційних виходів королеви, наприклад, коли Її Величність виголошує тронні промови, відкриваючи сесії парламенту. Лише кілька людей у нашому королівстві знають таємницю Корнувельського замку. Як вам відомо, за місяць у лицарі ордену Підв’язки буде посвячено Його Королівську Високість молодшого принца Валійського.

-    Так, мілорде, наш майбутній суверен стане рівно тисячним кавалером цього ордену з моменту його заснування Едвардом ІІІ у 1348 році, -  Джеймс вирішив зробити графу-директорові приємність, продемонструвавши свою лояльну зацікавленість аристократичними традиціями.

-     Або не стане, -  спокійно сказав лорд.

-    Даруйте... -  Джеймс звів брови у стриманому подиві.

-    Коли днями, містере Понт, для підготовки цього сакрального та величного ритуалу спробували дістати Меча, то виявилося, що мармурова скриня у печері поза часом... -  лорд зробив паузу, -  п о р о ж н я. Лишилися лише піхви, зроблені Мерліном. Для посвячення у лицарі принца ніяк не може бути використано копію. Ніяк! Звісно, посвячення у лицарі можна було б відкласти, допоки ми не віднайдемо Меча. Хоча це вкрай небажано, бо королівський указ вже оприлюднено і громадськість не зрозуміє затримки, а ліберали знову розпускатимуть чутки про незгоди у монаршій родині. Але! У ближчі кілька років, дай Бог щоб це трапилося не скоро, нашу державу очікує чергова коронація нового монарха. Її Величність, як завжди, ґрунтовно і відповідально поставилася до державної події, що відбудеться, навіть, і поза межами її земного життя. Майбутній коронований монарх не стане сакральним носієм влади -  захисником віри, якщо під час цієї церемонії не буде оперезаний саме Артуровим Мечем. Королева вкрай стурбована, що не зможе передати своїм спадкоємцям на троні цього артефакту-оберегу і наказала будь-що якомога швидше повернути його.

-    Але ж ви самі сказали, що Меч не може бути просто викраденим.

-    Я говорив, що цього не може зробити простий смертний. На мою думку, тут не обійшлося без допомоги сил потойбічних. Якщо викрадачеві допомагали, наприклад, демони, то... Словом, єдиним поясненням зникнення Меча є участь в організації крадіжки якихось нелюдських сутностей.

-    Тобто королівство, невідомо скільки вже часу, позбавлене сакрального захисту цього оберегу, - зробив висновок Джеймс Понт-молодший.

-    Саме так. Викрадення Меча через браму, що веде у печеру із замку Корнувелла, ми цілком виключили, провівши найретельніші оперативно-розшукові заходи. Ще Мерлін абсолютно захистив цю браму від можливості проходу через неї сутностей світу невидимого. Отже, є дуже ймовірним, що хтось, або щось, знайшло саме київський вхід до печери і забрало Меча звідтіля. Ваше завдання полягає у тому, щоб відшукати у Києві вхід до печери Меча, та з’ясувати: хто міг тим входом скористатися для такої ницої справи. Для того, щоб повернути цей артефакт, до ваших послуг уся міць Сервісу. До речі, останнім часом ми фіксуємо активізацію діяльності у Києві підрозділів неслабких розвідок, що саме займаються різноманітними артефактами та сакральними явищами. Думаю, що це не збіг обставин. Вам мають бути очевидними причини, що спонукали Генерального директора та мене для виконання цього завдання зупинити свій вибір на вашій кандидатурі. Ви наполовину українець та пристойно говорите українською, вже бували у Києві на нетривалому стажуванні, і у вас там є зв’язки. Тепер можете ставити питання. Ще кави?

-    Ні, дякую, мілорде, -  Джеймс підвівся і зробив кілька кроків по невеликому кабінету. -  Чи, коли-небудь хтось пробував відшукати першоартефакт -  Куб? Можливо, з його допомогою можна якось віднайти похідний від нього Меч, або принаймні, встановити з ним щось подібне до зв’язку.

-    Слушна думка, містере Понт, адже вівтар Аратти -  Куб, також створений та перебуває десь на землі цієї легендарної країни, тобто у сучасній Україні.

-     Дозвольте ще одне питання: скільки часу мені відведено для попереднього вивчення ситуації?

-    Будете вивчати її на місті -  вкрай бажано повернути артефакт до оприлюдненої дати посвячення Його Високості у лицарі. Тому до Києва вам належить летіти завтра. Цього разу вашим прикриттям буде посада викладача англійської мови у спеціальній літній школі при Державній академії України для чиновників. Всі контакти та додаткові інструкції ви отримаєте зранку у мого помічника. Успіхів вам, містере Понт.



* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Shift+Enter.

Про автора:
Експерт корпорації стратегічного консалтингу «Гардарика».


Коментарі наших відвідувачів:


+ Додати
 введіть код  

Всі записи:

Головна RSS