Останнє у блогах

Більше

Останні коментарі

JamesBup
You have made your point. diabetes and viagra <a href="http://viaonlinebuymsn.com/&q uot;>generic viagra without subscription</a> discount viagra the usa <a href=http://viaonlinebuymsn.com/>gene ric ...
Коментарів: 89881
BrianSed
You reported that effectively. Provigil Fda Labeling <a href="http://buymodafinilntx.com/&q uot;>modafinil vs adderall</a>
Коментарів: 89881
RobertWeeva
Regards. Awesome stuff. australian generic cialis <a href="http://ciaonlinebuymsn.com/&q uot;>cialis tablets</a> cialis coupГ© en deux <a href=http://ciaonlinebuymsn.com/>cial is ...
Коментарів: 89881
Guestupdal
<a href=" http://nuqod.info/phineas-and-ferb-porno / ">phineas and ferb porno</a> <a href=" http://nuqod.info/big-sex-vidieo/ ">big sex vidieo</a> <a href=" ...
Коментарів: 89881
Guestcoest
<a href=" http://jesuv.info/asian-interracial-porn -tubes/ ">asian interracial porn tubes</a> <a href=" http://jesuv.info/big-black-dick-gay-com / ">big black dick gay.com</a> ...
Коментарів: 89881
Guestcoest
<a href=" https://hesuz.info/mzansi-black-porn-vid eos/ ">mzansi black porn videos</a> <a href=" https://hesuz.info/best-mom-and-son-porn -videos/ ">best mom and son ...
Коментарів: 89881
Guestcoest
<a href=" http://jesuv.info/real-xxx-tube/ ">real xxx tube</a> <a href=" http://jesuv.info/porno-de-latina/ ">porno de latina</a> <a href=" http://jesuv.info/mom-sex-free-photo/ ...
Коментарів: 89881
Guestcoest
<a href=" https://hesuz.info/anal-sex-easier/ ">anal sex easier</a> <a href=" https://hesuz.info/indian-sex-videos-dow nload/ ">indian sex videos download</a> ...
Коментарів: 89881
Guestupdal
<a href=" https://jesuv.info/hto-xxx/ ">hto xxx</a> <a href=" https://jesuv.info/www-sex-bideo/ ">www sex bideo</a> <a href=" https://jesuv.info/ebony-ladies-photos/ ...
Коментарів: 89881
Charliefuefs
With thanks. Terrific stuff! cialis memory problems <a href="http://ciaonlinebuyntx.com/&q uot;>cialis se puede tomar todos los dias</a> cialis teho <a href=http://ciaonlinebuyntx.com/>cial is ...
Коментарів: 89881

Архів


Час настав - Гроза над Славутичем

Костянтин Матвієнко, 18.12.2009 17:05

Цією подачею я закінчую публікацію у блозі уривків із мого роману «Час настав». Так сталося, що завтра надходить до продажу його продовження - «Гроза над Славутичем».  

Початок: 1, 2, 3, 4, 5

За наполяганням редактора пропонований розділ увійшов, як до першої, так і до другої книжки. Отож там, де закінчення, там і початок. Улыбается КМ.

Викрадення «артехвакти»

Знана київська ворожка Глікерія-Степанида останнім часом почувалася незатишно. Ніби й не поменшало у неї клієнтів. Ба, навіть, навпаки - численні бульварні газетки та жовті телеканали навперейми рекламували її нехитрий бізнес, постачаючи, немов конвеєром, малописьменних старіючих дамочок, яким прагнулося пе­ре­вірити відданість чоловіків-бізнесменів та молодих коханців-альфонсів. Не було відбою ані від гендлярів-невдах, ані від людей, перейнятих різноманітними пе­ре­ля­ками, себто - фобіями, як говорять модні нині пси­хо­аналітики.

Але виявилося, що саме така "хвобія" раптом спіткала й Глікерію-Степаниду - не давав їй спокою один дивний випадок з нещодавньої практики. Мо­ло­денька аспірантка Історичного факульте­ту Університету на ім’я Христина Шпак попросила приворожити до неї студента Аскольда Чет­вер­тинського. Здавалося б, зро­бити це - раз плюнути. Тим паче, що у ворожки в цій справі з’явився несподіваний помічник - меценат та підприємець з Близького Сходу Бенціон Пінський. Він дав їй підсилювач дії приворотного зілля - ка­та­лізатор, як говорять вчені. Але вийшов пшик - не приворожили.

Аспірантка влаштувала звичайнісіньку бабську істе­рику, але не нею переймалася зараз ворожка. Звісно, траплялися випадки, коли привороти не допомагали її клієнтам загребти у цілковите володіння чиюсь душу і тіло, але щоб сильне приворотне зілля, правильно приготоване та вчасно підсипане, взагалі ніяк не вплинуло на отруєного - такого Глікерія-Степанида справді не пам’ятала. Та й порошечок від Пінського, за його словами, не лишав Аскольдові найменших шансів уникнути впливу чарів.

Трохи поміркувавши, ворожка наважилася: зняла слу­хав­ку раритетного нині, дискового апарату та пух­ким пальцем набрала номер свого колишнього су­про­тивника і запеклого конкурента, а нині бізнес-парт­нера - Яна Левицького. Вони плідно співпрацювали ще з минулого літа.



Ян, родом з Херсону, починав підкорювати столицю як звичайний пройдисвіт, лякаючи багатих дурнів, а особ­ливо дуреп, усілякими зуроченнями та обіцяючи за невелику платню позбавити їх цього, неіснуючого насправді, лиха.

У буремні дев’яності, коли ті, хто мав хист і можливості, почали заробляти перші серйозні гроші, Ян зумів втертися у довіру до кількох нудьгуючих і старіючих, малоосвічених дружин колишніх комсомольсько-партійних начальників, які перефарбувалися на політиків і бізнесменів. Несподівано легко він набув популярності, розважаючи своїх клієнток усілякими байками про надприродні явища, віщуванням долі та імітацією окультних обрядів, інколи - прямо у ліжку тих добре старших за нього жіночок.

Та якось, Ян, хильнувши «Абсенту» у малознайомій тусовці, взявся вгадувати не майбутнє, а минуле однієї тяжко багатої пані. Несподівано точно він розповів про справжні обставини її життя, яких не могли знати сторонні. Але найголовніше - зумів застерегти цю бізнесвумен від обкрадання чоловіком. Коли, за кілька тижнів, усе сказане ворожбитом-початківцем незаперечно підтвердилось, то найбільше враженим цим виявився саме Ян. З того дня він почав вивчати власні відчуття, швидко підвищуючи кваліфікацію віщуна та розширюючи коло клієнтів.

Виникали і конкурентні конфлікти. Пихатий початківець не бажав спілкуватися зі старшими колегами по цеху, які давно поділили між собою на персональні сегменти найбільший в Україні київський ринок окульт­них послуг для легковірних скоробагатьків. Тоді саме Глікерія-Степанида першою забила на сполох, відчувши відплив своїх давніх грошовитих клієнтів, що на них вона витратила не один рік, аби переконати - лише регулярне спілкування із нею ще тримає їх на цьому світі у доброму здоров’ї та при грошах.

Ян несподівано виявився справжнім екстрасенсом, на диво щедро обдарованим. Він допоміг кільком впливовим людям і дуже добре заробив на цьому. Його визнаним у вузьких колах успіхом стало відвернення спроби двох заздрісників наврочити тотальні невдачі та непри­єм­ності талановитому і дуже популярному естрадному актору Максиму Приколку, більше знаному під псевдонімом Любка Вседрючка.



Та, як відомо, за все доводиться платити. Однієї ранньої весняної ночі Ян прокинувся від потужного гуркоту грому - починалася перша цьогоріч гроза. Він підхопився з ліжка, аби зачинити кватирку, а коли озирнувся - побачив білу примарну молоду жінку. Ворожбит навіть не встиг злякатися, як відчув раптовий холод, що миттю скував усе тіло. Мову відібрало. Ян каменем стовбичив посеред кімнати, яку раз у раз, освітлювали спалахи блискавок. Примара наблизилася і заговорила:

- Ну, як тобі перетворення із звичайного шар­ла­тана-пройдисвіта у шанованого та заможного чоловіка? - її голос разюче контрастував із вродою - низький, надтріснуто-хриплуватий і аж ніяк не жіночий. - Прийшла пора розрахуватися за дар, що я дала тобі. Чи ти думав, що усе життя ним користуватимешся безвідплатно - "на шару", як кажуть у вашому часі? Я давненько до тебе придивляюся, Яне, - ти саме такий як треба. Тепер трохи послужиш мені.

Ворожбит занімів і тільки тремтів.

- Нині усі називають мене - Панночка, - примара скривила вродливе обличчя у гримасі огиди. - Колись один письменник мене так нарік, а сутності світу невидимого в раз злостиво підхопили це огидне поганяло. За це я віддячила - писаку живцем поклали у труну і поховали (письменник Микола Гоголь боявся, що його поховають живцем, бо, бувало, впадав у летаргійний сон. Такого сплячого мог­ли сплутати з мерцем. Деякі дослідники стверджують, що так і сталося).

- Було в мене ще кілька імен, але тобі знати їх передчасно. Я народжена від демониці і земного чоловіка три тисячі років тому. Моя мати із вдячності за втіхи у ліжку подарувала моєму батькові одну чарівну річ. Її вона взяла зі скарбниці сил пекельних. А туди цю штуку притарабанило бешкетливе демонятко на ймення Пассуган Плутоній, лихий би його покарав! Де тільки воно її поцупило - Лукавий його відає, - примара тицьнула вказівним пальцем лівої руки, вказуючи, чомусь, на килим, що вкривав підлогу спальні. - Це демонятко - ще та капость - стільки шкоди наробило злопорядним дідьковим підданим. Але я й сама йому дещо поробила. Пассуган, насправді, дуже стародавня сутність, та зробила я так, що він ніколи не дорослішатиме - один із найдревніших демонів завжди буде поводитися й виглядати немов підліток. Довічно! Та бодай йому!

Отож, за задумом матусі, ця річ мала слугувати оберегом мені та моїм нащадкам. За це вони (матінка моя себто) пообіцяли демонам світу невидимого - світу нав, що весь рід, який піде від мене, буде їм вірними слугами у світі видимому - світі яв. Коли ж я подорослішала, то на мою молоду голову впала... корона. Разом із владою та відповідальністю за добробут підданих. Моїй країні, яка звалася Сава, загрожувала війна. Тому мусила я пхатися із державною візитою до одного хитромудрого правителя. На верблюдах по пустелі, прикинь! Той цар, на ймення Шоломон, підступною облудою видурив у мене ту артехвакту. За роки я померла. Державу лишила своєму синові, народженому від Шоломона. Сама подалася до світу невидимого, але демони світу потойбічного не дозволили мені сісти біля їхнього багряного багаття. Шуганули вони мене, неприкаяну, у холодні сутінки між світлом і темрявою, до того часу, коли поверну їм я оту чарівну річ.

Тим часом, артехвакта ця у світі видимому передавалася у кількох царських родинах від правителя до правителя, аж поки не потрапила до князів Київських. Зараз її убезпечено в печері поза часом та простором, створеній великим чарівником. Один із входів до тієї схованки розташовано у Києві.

Нещодавно місцеві по­пи, ой, даруйте-даруйте, священики, обвалили в одному сакральному місці стелю підземелля і там, нарешті, відкрився вхід до потрібної мені печери. Та я не можу сама туди пройти, бо демоницям та демонам зась до таких святих місць.

Але дуже рідко: обов’язково травневої ночі, лише у грозу і на повний місяць, я можу когось туди перенес­ти. Цим кимось будеш ти, Яне. У печері в мармуровому ящику лежить те, що я так довго намагаюся повернути. Візьмеш його та віддаси мені. Я наділю тебе на цю ніч часткою своєї сили, щоб артехвакта не нашкодила тобі і ти зміг живим-здоровим принести її сюди. За цю послугу твій дар ворожбита стане ще сильнішим та лишатиметься із тобою усе земне життя. А вже у світі невидимому, коли ти відкинеш ратиці, остаточно порахуємося. Згоден? Втім, куди ти подінешся: або от прямо зараз у світ невидимий; або ж виконаєш мій наказ і житимеш далі у достатку та безпеці під моїм захистом, аж поки...

Ян спромігся лише кліпнути очима.

- От і чудово. - всміхнулася примара, - Вдягнися, нема чого перед царственою дамою у самих лише капцях стояти.

Ворожбит незчувся, як червоний домашній халат сам собою злетів на його широкі волохаті плечі.

- Зараз ти, Яне, опинишся у печері. Її стіни з жовтої глини помережено малюнками високих чорних трав. Ліворуч від себе побачиш на стіні зображення чорної квітки лілеї. Торкнися її лівою рукою, і перед тобою постане брама, ніби завішена блакитним маревом. Сміливо проходь у неї. За брамою буде ще одна печера. Там у мармуровій скрині лежить те, що належить мені. Забереш і одразу виходь. Коли ж знову будеш у першій печері, то обов’язково станеш до квітки лілеї спиною і тричі вимовиш моє перше стародавнє ім’я - Македа. Тоді я одразу поверну тебе до цієї кім­нати.

Демониця закрутилась дзиґою, вигукуючи не­зро­зу­мілі страшні слова. У ворожбита запа­мо­ро­чи­лось в голові. Він заплющив очі, а коли знову відкрив їх - побачив стіни, вкриті розписами чорних трав. Ні хвилини не вагаючись, Ян виконав вказівки примари і опинився у круглій камері, біля білої мармурової скрині, схожої на невеликий саркофаг. Важке гостроверхе віко довго не відкривалось. Ворожбит добряче втомився, поки вдало­ся його зсунути. У скрині на чорному оксамиті гаптованої сріблом подушки лежав Меч. Лезо блищало білим металом, руків’я ж було срібно-золотим. У центрі хрестовини Меча світився багатьма гранями філігранно оброблений великий чорний камінь у формі рівностороннього трикутника. Поряд лежали чорні шкіряні піхви, вкриті срібними накладками зі вставками кримського сердоліку. Зброя виглядала зовсім новою.

Ян спро­бував витягти Меча із скрині, але це ніяк не вдавалося. Метал обпікав холодом. Меч здавався неймовірно важким. Ве­ли­чезним зусиллям Ян витяг артефакт. Тоді посунув кришку на місце, ретельно закривши скриню. Меч повсякчас виривався з рук, змінюючи вагу. Ян мало не падав, проте зміг повернутися до першої печери і там, ставши як навчили, голос­но промовив: "Македа! Македа! Ма­ке­да!". І опинився у власній спальні перед примарою. Весь тремтів, притискаючи викрадене.

Панночка миттю вихопила Меча. Ян розгледів інший бік руків’я, теж прикрашений чорним діамантом у формі ідеального восьмикутника.

Македа тріскуче розсміялася. Потім насупила брови і спитала:

- А де піхви?

- Про піхви Ви нічого не казали, - повернулась до Яна мова.

- Фіг із ними. Демони світу невидимого також не вимагали разом із Мечем його піхви, тим паче, що їх зроблено набагато пізніше і зовсім не у стародавній Аратті. - Все, бувай, не кашляй. Нашу угоду я виконаю.

Надворі вирувала справжня буря. Дощ гучно бив у шибки. Вітер поривами смикав ще голі гілки дерев. З гуркотом гепнувся рекламний щит, заверещали сигналізації машин, припаркованих на тротуарі під будинком.



Коли Ян прокинувся, у місто прийшов світлий прозорий ранок. Небо було чистим. Про нічну грозу нагадували лише дрібне гілля дерев, посічене градом, та рекламний щит, що, на радість перехожим, розтрощив дорогий автомобіль коханця відомого депутата.

"Насниться ж таке!" - тріпонув чорним густим волос­сям Ян, та, за звичкою увімкнувши телевізора, пішов до ванної. Він не почув новину про нічний зсув ґрунту, що спричинив обвал у Ближніх печерах Лаври.

Його хатня робітниця Ельза Гельмутівна того дня здивувалася: де це господар міг забруднити глиною халат та домашні капці? І як сумлінна працівниця - колишня бібліотекарка - все ретельно вичистила.



Вже за місяць київські ворожбити переконалися, що із Яном ліпше не ворогувати. Здалася і Глікерія-Степа­нида. До неї із делікатним проханням про відновлення потенції звернувся дуже небезпечний чоловік на прізвисько Карл. Ворожка, побоюючись відповідаль­ності спрямувала його до Яна. Той легко допоміг. Ви­яви­лося, за невиконану обіцянку одружитися, Карла зурочила повія з вулиці Горького (Горького - нині вулиці Максима Горького повернули історичну назву: «Тверська»).

Ян пристойною сумою віддячив Глікерії-Степаниді за посередництво. З того часу трударі ниви ворожіння та чаклунства співпрацювали: у складних для неї випадках вона рекомендувала новоспеченого колегу своїм клієнтам, а він постачав ворожці своїх, яким не мав часу приділити увагу через стрімко зростаючу кількість замовлень. Одночасно Ян передавав вже готовий рецепт допомоги. Глікерії-Степаниді лишалося тільки ретельно виконати його рекомендації та взяти грошики.



Ворожка телефоном розповіла Яну про нетиповий випадок Аскольда Четвертинського та попросила ворож­бита взятися і до цієї справи. Чаклун, помірку­вав­ши, погодився - спрацював професійний інте­рес до розв’язання складної ситуації. Він зажадав, аби йому обов’язково передали збільшену фотографію Аскольдового обличчя. За кілька днів Глікерія-Сте­панида так і вчинила, надіславши до Яна свого асистента-охоронця Івана із збільшеним у фотомайс­терні знімком.

Та у ворожбита раптом забракло часу на вивчення "казусу Четвертинського", як він науковоподібно нази­вав сам для себе випадок непідвладності цього студента справжнім чарам. Річ у тому, що настала активна фаза виборчої кампанії до усіх рад одразу, і його забо­бон­ні клієнти з дрібних політичних партій, яким на виборах перемогу справді могли принести лише шамани та чаклуни, навипередки замовляли усілякі езотеричні капості для своїх політичних конкурентів та пе­реваги для себе коханих. Спілкування із цією малоприємною публікою поглинало багато часу, але приносило добрі грошенята. Поразки ж таким клієнтам було легко пояснити недостатністю вкладених ними ресурсів або тим, що саме в день виборів вони чимось образили астральні сили і ті вмить стали до них неприхильними. Зате випадковий успіх ворожбит із гордістю приписував лише собі. Тому Ян повідомив Глікерію-Степаниду, що візь­меть­ся за Аскольда після закінчення жнивування на виборах.


* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Shift+Enter.

Про автора:
Експерт корпорації стратегічного консалтингу «Гардарика».


Коментарі наших відвідувачів:


+ Додати
 введіть код  

Всі записи:

Головна RSS