Останнє у блогах

Більше

Архів


Між Сциліщем і Харибдочкою

Олександр Михельсон, 12.11.2009 19:48

Сергій Лещенко в своєму блозі пише, що в Україну повертається цензура. Мовляв, ніхто не показав на ТБ хамську заяву Ющенка про «бомжа» Тимошенко (див. відео на блозі Романа Сухана).

 

Сергій Лещенко розповідає, що журналіст СТБ Сергій Андрушко приїздив до УП записати коментар на цю тему, але сюжет не вийшов через позицію шеф-редактора Олексія Мустафіна. І нагадує, що випадок такої цензури з боку п. Мустафіна - і не лише його - за останні півроку зовсім не перший.

 

Я, між тим, щойно завершив матеріал приблизно на ту ж саму тему. Так збіглося. Хоча по суті в тому матеріалі, присвяченому втручанню політиків у роботу ЗМІ (вийде в п’ятницю на «Главреді»), я писав дещо про інше. Але теж згадав про ті випадки, про які згадує і Сергій (я маю на увазі Лещенка, бо Андрушко ж – теж Сергій, і вони навіть, якщо мені не зраджує пам’ять, однокурсники J).

 

Втім, моя скромна думка щодо загроз цензури полягає в тому, що якраз нині вона все-таки нам всерйоз не загрожує. Звісно, певні «накладки» були, і є, і будуть до кінця виборів. Це і всілякі там «не бовтай язиком», і тому подібне, знов-таки, хамство – або, навпаки, псевдо-витончені заяви про те, що люди «прагнуть» диктатури.

 

І Сергій (Лещенко) цілком правий, коли звертає на це увагу своїх читачів.

 

Але набагато гірше все буде ПІСЛЯ виборів. Хто б не переміг. Думаю, не треба бути експертом, щоб дійти такого висновку.

 

У зв’язку з цим – дві свіжі історії, що, сподіваюсь, зійдуться в один життєвий приклад.

 

Історія перша. Фракція російської компартії в російській же держдумі заявила, що вийде з сесійної зали під час виступу тамтешнього президента Дмітрія Мєдвєдєва. Мєдвєдєв зібрався зачитати думцям своє президентське послання – подія неабияка. І подібний демарш, хай навіть від опозиційної фракції, в нинішні часи всеросійського торжества вертикалі – річ неприпустима.

 

Причиною, чи то пак приводом, послужила типу аналітична програма на телеканалі ТВЦ, де комуністів змішали ясно з чим. «Ах, так?» - обурились комуністи, і стали шантажувати Кремль тим, що не слухатимуть Мєдвєдєва, панімаєш.

 

Результат був такий: за заявою одного з депутатів КПРФ, демарш скасовано, оскільки комуністам «дали гарантії». Російське видання «КоммерсантЪ» стверджує, що гарантії були ось які: хтось із керівництва партії потелефонував до адміністрації Мєдвєдєва, і хтось в адміністрації їх запевнив, що канал ТВЦ більше комуністів не ображатиме. Принаймні, настільки брутально.

 

До речі, 99,2 % ТВЦ належить урядові міста-героя Москви.

 

Історія друга. «Лариса Мудрак» Барака Обами – голова департаменту Білого дому із зовнішніх зв’язків Аніта Данн – іде у відставку. Пропрацювавши всього півроку, Данн змушена звільнитися через напружені стосунки з телекомпанією «Фокс Ньюс», що контролюється відомим медіамагнатом, республіканцем Рупертом Мердоком.

 

«Фокс Ньюс», треба сказати, за президентства Буша-молодшого була відома своїм, скажімо так, надто поблажливим ставленням до президентської влади. І американські журналісти навіть обурювались, коли представникам цієї компанії надавали «найжирніші» місця на прес-конференціях, гарантували обов’язкове право запитання, влаштовували «зливи» ексклюзиву і таке інше. І Барак Обама, ставши президентом, вкрай прохолодно поставився до компанії, що доклала максимум зусиль для того, щоб він президентом не став.

 

Тим не менше, ось зараз вірні «обамівці» змушені звільнятись – бо зачепили медіа. Медіа, яке, між іншим, теж не ловило гав у протистоянні з чиновниками. Наприклад, скандал спричинила розкопана «Фокс Ньюс» заява Данн про те, що вона, бачте, поважає філософію Мао Цзедуна… «Та ж цей хлопець винен у смерті більшої кількості людей, ніж будь-хто інший!», - обурювались ведучі «Фокс-Ньюс», далекоглядно не наводячи порівняльних даних з «подвигами» Гітлера чи Сталіна.

 

В обох цих історіях є купа власних нюансів. Скажімо, російське ТВЦ контролюється Лужковим – але комуністи дзвонили чомусь не в уряд Москви, а в адміністрацію Мєдвєдєва. І хтозна, чи немає тут тонкого розрахунку на чергове загострення стосунків між типу ліберальним Мєдвєдєвим і типу «відсталим» Лужковим. Все-таки комуністи досі вкрай ображені на фальсифікації під час нещодавніх місцевих виборів…

 

Що ж до американської історії, то місце Данн (якщо відставку приймуть) посяде її заступник Ден Пфайффер. Який, твердять американські оглядачі, провадитиме ту самісіньку політику – мовляв, вони взагалі вони давні колеги й однодумці…

 

Тим не менше, є у цих двох історіях і глобальні відмінності. Я б сказав, принципові.

 

Адже в першому випадку наочно реалізується принцип: влада контролює все. Російські комуністи заявили що? Що подзвонили російському президенту (ну добре, в адміністрацію російського президента), і там їх запевнили, що такий-то телеканал змінить свою інформаційну політику. Канал, який від цієї адміністрації типу не залежить.

 

І це нікого не здивувало.

 

Натомість в американському випадку ми бачимо, що телекомпанія, котра взагалі-то не дуже відзначилась дотриманням журналістських стандартів, виходить переможцем із битви з верховною владою. Бо така традиція, такий політичний стиль, така планида: у протистоянні журналіста і чиновника презумпція невинуватості поширюється тільки на першого. Такий їхній дивний American way of life.

 

І тут ми повертаємось до початку – до блогу Сергія Лещенка і взагалі проблеми цензури в рідній країні.

 

Повертаємось ось у якому сенсі: як я вже сказав, РЕАЛЬНОЇ цензури, як явища масового і – що важливо! – однобічно спрямованого, в найближчі місяці не буде і бути не може.

 

Але вона може, і навіть, швидше за все, точно буде запроваджуватись переможцями виборів. Бо така планида, така традиція, такий політичний стиль.

 

І в цьому ключі дуже важливо зрозуміти ось що: сьогодні ми перебуваємо між двома «схемами» стосунків влади і ЗМІ, що їх ваш покірний слуга навів у двох прикладах.

 

Один – де влада контролює, або повинна контролювати, будь-які медіа. Принаймні, повинна мати важелі впливу на будь-які з них. Причому це якщо не визнається, то вітається – і не лише владою, а й, де-факто, опозицією. А отже, в кінцевому рахунку, і суспільством.

 

І другий – де ЗМІ апріорі захищеніші за владного чиновника. Принаймні, в тому, що стосується безпосередньо функції ЗМІ – інформувати.

 

У мене є дуже сильна підозра, що ніхто з потенційних переможців виборів не будуватиме співпрацю влади та медіа за другим зразком. Натомість всі будуватимуть її за зразком першим. Не тому, що всі ми «совки» абощо, а тому, що так простіше.

 

При цьому особисто я не впевнений, що навіть «російський шлях» буде гіршим за ті реалії, котрій ми маємо сьогодні. Розумію, що кажу єретичну річ, але з точки зору ефективності держави в першому наближенні принципово не те, в який спосіб у ній реалізується відповідальність ЗМІ (котра має бути зворотнім боком свободи ЗМІ), а те, чи реалізується вона взагалі.

 

І з цієї точки зору ситуація, коли провідними ЗМІ керує адміністрація (президента, чи прем’єра, чи чия завгодно) виглядає все ж таки кращою, ніж ситуація, коли ніхто не керує нічим взагалі.

 

Проте не можна заперечити й іншого: ситуація, коли кожен керується власними правилами, але всі ці правила не можуть виходити за певні усталені і обов’язкові для всіх рамки – ця ситуація ще краща.

 

І нам сьогодні варто боятись не того, що в нас знову всім почне керувати Її Величність Адміністрація. Тобто і цього варто боятись, ба навіть треба боятись – але набагато страшніше інше. А саме - що нас запевнятимуть, нібито це ЄДИНО МОЖЛИВИЙ ШЛЯХ ДО ПОРЯДКУ. Що іншого шляху немсає…

 

А будуть же запевняти.

 

І навіть можуть запевнити.

 

Як от росіян.


* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Shift+Enter.

Про автора:
Публіцист.


Коментарі наших відвідувачів:


+ Додати
 введіть код  

Всі записи:

Головна RSS